П’ятеро пенсіонерок із Нафтулівки, що в Гвардійській громаді, ось уже майже рік ліплять вареники бійцям на передову. За тиждень півтори тисячі заморожених цих домашніх смаколиків з картоплею, картоплею й сиром, капустою, лівером передають волонтерському об’єднанню «Єдність Духу», що розпочав свою активну допомогу з перших днів повномасштабного вторгнення при спортивному клубі «Litium». Тут їх варять, заправляють смачними шкварками, фасують і разом з рештою зібраних провізії та смаколиків, й переданими іншими, так би мовити, кухарськими підрозділами, й виготовленими власне на місці (а це й печиво, й рогалики, й тушкованки, й закатки з гречки та ін.) відправляють Захисникам.
«Коли виписали мене з лікарні, де робили операцію на серці, – пригадує 75-річна Галина Хедик, яка лиш вісім років тому перебралася на батьківщину у Нафтулівку, до того в обласному центрі жила, відповідально трудилася в знаних закладах харчування кухарем, – одна з доньок, щоб завантажити мене приємними клопотами, сказала, що має для мене відповідальну роботу. Тетяна ж з колегами у своєму спортивному клубі таки активно допомагають ЗСУ, й інша моя донечка до них приєдналася. «Будеш, – каже, – мамо вареники хлопцям на фронт ліпити». Я й погодилася. Чому б не допомогти? Живу тепер сама. Чоловік помер. Дві донечки з сім’ями в обласному центрі мешкають. Найбільша моя гордість – четверо онуків й двоє правнуків. Так мені шкода тих діточок, які на фронті. За нас, усіх українців, ж бо воюють. Що не дивлюся новини про ту клятющу війну, то плачу».
Вам також може сподобатися
До відповідальної місії Галини Михайлівни одразу долучилися сусідки й подружки: Поліна Шиманська, Аліса Козира, Юлія Роля, Наталія Осадча.
Тепер щовівторка й щочетверга о дев’ятій збираються на кухні пані Галини. Виробляють до обіду на вареники відро звареної картоплі. Готову продукцію розкладають у морозилки. Раз на тиждень зроблені зі справжньою материнською любов’ю напівфабрикати відправляють волонтерському об’єднанню «Єдність духу».
Картоплю й цибулю невтомним пенсіонеркам зносять небайдужі селяни, борошно й іншу продукцію доставляють волонтери.
«Увечері приходить сусідка, – розповідає Галина Михайлівна, – ми з нею робимо заготовку на ранок. Це ж і цибулі треба достатньо начистити, й посмажити її. Картоплю варимо уже зранку. Якщо робимо вареники з квашеною капустою, то, як належить, під прес її ставимо, тушкуємо. Намагаємося усього необхідного додавати, і спецій не шкодуємо, щоб як удома, щоб смакувало бійцям. І так нам відрадно, коли вони передають через волонтерів, що смачні наші страви. А найбільша нагорода за нашу працю – їхня подяка».
Ліплячи вареники, неодмінно дивляться новини. Тож знають, як там, що там, як відвойовують наші бійці кожен клаптик землі. А ще – моляться, співають, заряджаючи свої вироби справжнісінькою материнською любов’ю. «Ми знаємо, що у них зараз є що їсти, але так хочемо, аби скуштували справжнього, домашнього», – стверджують нафтулівські берегині.
Ці щирі патріотки не збираються зупинятися до самісінької Перемоги. І вони так мріють, аби вона настала якомога швидше, бо найбільше їм болять втрати. Молодих. Юних Перспективних. «З нашого села вже троє загинуло, – плаче Галина Михайлівна. – Це дуже страшно і неймовірно важко. Дай Боже, аби всі вкраїнські Захисники живими поверталися до своїх матерів, до дітей, до дружин».
