Про те, як це важко залишити рідну домівку та все те, що було нажито протягом усього життя, не з чужих слів знає Олексій Кудінов. До 2014 року він, корінний донеччанин, мав досвід роботи на металургійному заводі, де близько чотирьох років трудився начальником дільниці. А в 2009 році став священником. Проте події 2014 року змусили чоловіка тікати подалі від «руського міра». Прихисток тоді знайшов на Київщині – в Білій Церкві.
«Вимушені переселенці, крім житла та роботи, передусім потребують спілкування та взаємодопомоги», – каже Олексій Кудінов.
«Тоді я був одним із перших, хто став називатися вимушеним переселенцем, – каже Олексій. – Трохи освоївшись на новому місці, став допомагати іншим ВПО. Вже мав якийсь досвід, знав, де можна отримати допомогу, тож ділився цією інформацією з іншими. З часом я став таким собі осередком, до якого зверталися переселенці з різних питань. Комусь шукали житло, когось працевлаштовували, іншим допомагали з оформленням документів тощо. Потроху в мене з’явилися однодумці та партнери. І в 2017 році я з двома співзасновниками вже офіційно зареєстрував громадську організацію «Сонях» для допомоги ВПО».
На сьогодні в організації 12 волонтерів. За плечима – майже два десятки реалізованих проєктів, безліч проведених семінарів, тренінгів, майстер-класів та інших заходів. «Наше гасло: «Переселенці для переселенців», – продовжує чоловік. – Крім обміну досвідом, ми за грантові кошти організовуємо різні актуальні та дуже дієві заходи, котрі допомагають переселенцям швидше адаптуватися до життя подалі від рідного дому. А також – знайти роботу, отримати юридичну, правову, психологічну консультацію».
Спершу Олексій з однодумцями збиралися грошима, орендували приміщення для тимчасового перебування людей, які тільки-но приїхали на Київщину, організовували безкоштовне харчування, закуповували і роздавали одяг, речі першої необхідності… Свою громадську роботу Олексій встигає поєднувати і з основним місцем роботи. Він працює начальником відділу енергоефективності в Білоцерківській міській раді. А також, коли торік при ній створили раду ВПО, він став її головою. Постійно спілкуючись з внутрішніми переселенцями, чоловік точно знає, чим живуть люди вдалині від рідної домівки, які в них проблеми та якої допомоги потребують.
«Нині поруч із нами мешкають люди з Миколаївщини, Донеччини, Луганщини та інших областей України, де досі точаться бої, де населені пункти стоять пусткою через «асвабадітєлєй», – розповідає волонтер. – Звісно, на Київщині немає вакансій для шахтарів та корабелів, інших працівників специфічних професій. Тому тренінги, курси з професійної адаптації у нас нині дуже популярні. Як і заходи з фінансової грамотності, основи бізнесу тощо. Особливо багато слухачів у цій сфері – жінки, яким за тридцять».
За словами Олексія, багато хто з переселенців, які зверталися до «Соняха», вже відкрили власну справу або знайшли роботу. «У нашій громаді близько 16 тисяч переселенців, – каже Олексій Кудінов. – Нам вдалося провести соціологічне опитування 1 106 осіб. І з’ясувалося, що більшість із них не планує повертатися додому. Крім того, першочергово, чого вони всі потребують, крім житла та працевлаштування, – це спілкування та взаємодопомоги. Тому наша рада ВПО вже звернулася до місцевої ради з ініціативою про необхідність створення у місті хабу чи простору, якоїсь локації, де могли б збиратися переселенці, проводити різні тренінги, отримувати правову, юридичну чи психологічну допомогу… Поки що для цих цілей нам надають приміщення різні комунальні установи».
Ще одна важлива, на думку Олексія, проблема, якою нині опікується, – навчання дітей ВПО у місцевих освітніх закладах. Чоловік переконаний, що це питання має бути врегульованим на законодавчому рівні. Адже діти мають бути інтегровані в суспільство, зростати серед однолітків. Бо, на жаль, є такі учні у сім’ях переселенців, які досі продовжують здобувати освіту онлайн у своїх школах, що нині перебувають в окупації.
