Вам також може сподобатися
Дитинство баби Мотрі було не з легких. Мами своєї не пам’ятає – та померла, коли дівчинці ледь два виповнилося. А тато, щоб дати всьому раду, одружився на молодшій сестрі дружини. Через певний час Мотря вже допомагала бавити Настусю. Звісно ж, старшу донечку не ображали, проте вона відчувала, що першочергова увага – її сестричці.
До війни Мотря встигла закінчити чотири класи сільської школи. А ще був страшний голод, коли доводилося виживати, готуючи страви з бур’янів, гнилої картоплі та іншої всячини, що хоч трохи годилася до споживання. Щовесни бабуся часто варила борщ із пшенички – кругленьких листочків, які збирала у приліску. А коли діти й онуки перебендювали з їжею, не раз вигукувала: «Почекайте, почекайте, ще ріпу печену будете їсти!»
Заміж Мотря вийшла за знатного парубка, майстровитого, розумного. Жили в іншому селі, що через ліс від рідного. Двійко синів пристаралися.
Далеко не всі в селі вміли рахувати і писати. А початкова освіта, яку пощастило здобути Мотрі з Іваном, робила з них мало не інтелігенцію. Тож коли в центрі села звели нову кооперацію, обидва стали в ній по черзі торгувати. З часом і хату нову збудували, і синові обійстя придбали. Дітей одружили – невісток діждали. Мотря, вибравшись зі злиднів, пишалася своїм господарством, оселею, статками, які вдалося накопичити за роки…
Як здавна ведеться, догодити свекрусі не так то й легко. А якщо твоя родина з простих селянських, то й поготів. Старший син свою обраницю Віру вибрав з небагатих. Звісно, і господарство мали, і чималий шмат городу обробляли. Та й усім своїм п’ятьом дітям намагалися дорогу в життя простелити якнайкраще…
Того року помідори в Мотрі вродили на славу. У пік сезону жінка і накрутила їх, і наквасила. Щоб собі, дітям вистачило. А от у свахи урожай не вдався. Майже всі, що виросли, ще в салатах поїли. Щоб матері на свято було що на стіл покласти, Віра привезла одну банку свекрушиних. Так і стояла вона до нового року.
На Різдво до сватів завітали Мотря з Іваном. Щоб не зганьбитися перед поважними гостями, Віра з матусею два дні і пекли, і варили, і кришили, й тушкували. А щоб вже зовсім присмачити, дістали з льоху ту одну-єдину банку Мотриних помідорів.
Зайнявши почесне місце в центрі столу, Мотря раз за разом вихвалювала свашині наїдки. Говорили-балакали про дітей, про курей та худобу, про минулий і майбутні врожаї… І коли вже на стіл подали варену картоплю зі шкварками, дійшла нарешті черга до помідорів. Не встигла сваха рота розкрити, щоб похвалити Мотрині помідори, як та, прокусивши плід, з виглядом досвідченого гурмана промовила: «Добрі у вас, свахо, помідори. Але мої таки кращі».
Того, як швидко перезирнулися мама з донечкою, тоді, мабуть, ніхто не помітив. Але ще багато років по тому, вже й бабусі відійшли у вічність, на раз переповідалася ця історія, коли на столі з’являлися мариновані помідори…
