Вам також може сподобатися
Жодній з них не потрібен був Віктор: кожна мріяла перемогти
Любов з Галиною товаришували змалку. Як познайомилися в ясельній групі сільського дитячого садочка, так і йшли по життю разом. Жили в одному кутку села, тож разом і до школи, і додому ходили, й за однією партою сиділи, на дискотеки разом поспішали. Червоною ниткою крізь оту дружбу проходили, так би мовити, змагання за замовчуванням. Були ті суперництва у всьому: від у кого краща оцінка, сукня, куртка, у кого вдаліше виходить та чи інша страва до у кого крутіші родичі, а згодом – перспективніший залицяльник.
– Куди вступатимеш, Галинко? – запитала Люба, коли до завершення одинадцятирічки зоставалося кілька місяців. – Бо я у медичний. Мамин брат у тім виші викладачем працює. Тож навіть напрягатися мені не доведеться. Ти ж, певно, у педагогічний, як твої мама і сестра?
– Якщо чесно, змалку мрію стати лікарем, ти ж знаєш, – відповіла окрилено. – Мої батьки збираються до твого дядька поїхати, він ж бо мамин однокласник. Переконані, що підсобить мені зі вступом. Батьки грошей наскладали. Я ж бо в них одна. Навіть кабанчика твоєму дядькові заколоти планують. Хімію й біологію я ж то набагато ліпше за тебе знаю, тож червоніти йому за таке протеже не доведеться. Та й жити будем, Любашо, в одній кімнаті гуртожитку, разом додому і з дому їздитимемо.
Ідея сподобалася обидвом. Тож з того часу щоперерви складали нові плани на спільне студентське життя, яке, кажуть, найцікавіше й найбезтурботніше в календарі людського віку.
Вже й Галина ненька зі своїм однокласником за успішний вступ доньки домовилася – й такі були часи в Україні: щоб вступити до вишу, потрібен блат. Дівчата вже сукні випускні купили, в таємниці одна від одної їхній крій тримаючи. З перукарками домовилися, хоча кожна стверджувала, що робитиме зачіску сама.
Нового агронома прислали до їхнього села наприкінці березня. Вчорашній студент повинен був три роки тут відпрацювати. Голова колгоспу поселив хлопця квартирувати до одинокої пенсіонерки Віри Полікарпівни, яка все життя в колгоспі бухгалтером трудилася. Жила бабуся якраз між домівками дівчат. Скромний юнак спершу навіть на дискотеки не ходив. Згодом місцеві хлопці стали витягувати Віктора з дому і на футбол, і на танці.
З’ява атлетичного красеня у селі змусила змагатися за його серце чи не усіх дівчат, надто ж загострила відчуття суперництва між найкращими подругами. Одразу слід справедливо зауважити, що жодній з них він не припав до душі, жодна не планувала пов’язати з ним своє життя. Просто хотілося звичного змалку: перемогти в імітованому двобої.
Пекли одна наперед другої смаколики і пригощали Віктора. Одягали найкраще вбрання на дискотеки й робили вишукані зачіски. Збагнувши, що той, як мовиться, ковтає книги залпом, перечитували навперебій все, що було у сільській бібліотеці, щоб розповідями про щойно прочитане «вбити наповал».
Далеко не дурний Віктор пишався такою увагою до своєї персони. Утім до серця припала мовчазна Валентина. Скромна дівчина з бідової родини. Теж одинадцятикласниця. Валя сором’язливо опускала очі, коли він у клубі запрошував її на вальс. А серце тим часом так вискакувало з грудей й у скронях стукало, як молоточком. Коли ж оголошували білий танець, з болем дивилася, як навперебій ведуть його під музичні ритми то Галя, то Люба. Покликати ж його першій не дозволяли чи то гордість, чи якесь нав’язливе почуття меншовартості.
Розуміючи, що обидві програють якійсь сіренькій миші, дівчата стали «грати козирями». Вигадували мільйон історій, щоб запросити юнака додому.
…Того вечора Валя не прийшла в клуб, бо хворіла ненька. Поверталися з танців утрьох: Люба, Вітя, Галя. Такою була й черговість їхніх будинків. Тож Люба змушена була піти додому. Віктор як вихований хлопець вирішив провести Галю. Майже під хвірткою дівчина спіткнулася й підвернула ногу. Галантний супроводжуючий заніс на руках до хати. Почекав, доки мине біль. Не залишати ж дівчину саму. Говорили про книги, про медицину, про батьків, про все на світі. Мимовільний дотик руки, ненавмисний погляд прямо в душу, здавалося б, несміливий доторк губ… Біль в нозі у Галини минув. Натомість відізвався невимовним болем у душі Віктора: аж надто правильно він вихований, щоби покинути ту, яку позбавив цноти, хоч і життя не уявляє без іншої.
Віктор з Галею почали зустрічатися. Валя забрала документи з рідної школи й подалася до тітки у сусідній район закінчувати одинадцятий клас. Люба аж надто відверто демонструвала свою образу. Це вона впросила свого хрещеного, отого маминого брата, не сприяти зі вступом вчорашньої подружки…
Через оті непотрібні змагання аж кілька доль пішло під укіс. Галя не стала медиком: втративши рік, не вступивши до медвишу, таки подала документи в педагогічний. За фахом не працювала, не любила тієї професії. Опанувала, так би мовити, човниковий бізнес. З Віктором вони все ж одружилися: самі не знають, кому на зло. Подружнє життя було нетривким. Добре, що дітей не нажили. Тож Валя стала у Віктора другою дружиною, він в неї – першим чоловіком.
Подруги з дитинства зустрілися через роки, коли привела Галя внучку до педіатра в поліклініку. Тим педіатром виявилася Люба. Згадали жінки минуле і довго над ним сміялися. Отак буває: непотрібний егоїзм дуже часто ламає долі, й дуже прикро, що ще й чужі.
«Самолюбство схоже на надуте вітром хутро, здатне вибухнути бурею від найменшого зробленого на його поверхні проколу», – Вольтер.
