Все своє життя Руслан Трач захоплювався історією рідного краю. Народився і виріс чоловік у Верховині на Івано-Франківщині. Та як справжній гуцул шанував традиції свого народу. Ще зі шкільної парти досліджував звичаї, вивчав спадщину, почав виготовляти бартки – гуцульські топірчики.
На фото: Бартка – це традиційна гуцульська сокира, яка була не лише інструментом, а й зброєю та символом статусу. Фото: Руслана Трача.
Вам також може сподобатися
Понад 16 років Руслан професійно займався фотомистецтвом, та на початку 2022 року вирішив стати військовим. «За кордон їхати не хотів, заробітки на чужині – не в моєму стилі. Тож підписав контракт з підрозділом територіальної оборони», – розповів чоловік.
Вже на початку повномасштабного вторгнення рашистів на нашу землю Руслан брав участь у формуванні військових частин, роботі з контрактниками тощо. Нині він – на фронті.
Здавалося б, що у військові будні нема коли й згадувати про колишні захоплення. Проте чоловік каже, що для улюбленої справи завжди можна знайти час. Тож коли є можливість і нагода, зі звичайних сокир майструє бартки, обтесуючи їх та надаючи потрібної форми. А нещодавно витесав з дерева футляр для своєї дримби. На цьому музичному інструменті він грає давно. І все хвилювався, щоб не зламати, бува, тендітні деталі, носячи інструмент в кишені чи наплічнику…
Ця ручна робота так сподобалася побратимам та тим, хто вперше бачив такий виріб, що у Руслана виникла ідея зробити з десяток таких для розігрування за донати.
Ці статуетки-футляри для дримби бажаючі зможуть придбати за донати, які спрямують на допомогу нашим захисникам.
«На передовій дуже часто ми втрачаємо машини. Необхідні також станції РЕБ, оптичні пристрої для кулеметів, інші речі, які не надають за державний кошт. Тож збори організовуємо постійно. З дому за моїм проханням надіслали десяток дримб, а через інтернет замовив заготовки з липи. Сподіваюся, що мої роботи допоможуть зібрати більше коштів для потреб частини», – каже Руслан Трач.
Легенда про козака Жабка
А ще майстер розповів цікаву легенду:
«Прийшов такий час, коли козак Жабка вирішив шукати собі місце для тихого, спокійного життя. Не подався він до монастиря, як це було поширено в козаків, а вирішив йти далеко на захід. Довго він мандрував Україною, та все було не те. Всюди панували царі та пани, всюди панувала кривда та несправедливість.
Аж одного разу дістався він високих чорних гір, що на собі тримали небо. Край важкий, але тут йому дихалося вільно, на повні груди. Вирішив осісти тут. Але несподівано зрозумів, що не самотні ці гори. Зустрів він діда-Всевіда. Заприятелювали, стали побратимами.
Почав обживатися Жабка в горах. Але якийсь смуток не давав йому супокою. Життя його хоч і радісне, але пам’ятав він, скільки знедоленого люду по тим долам жиє. Тоді дав пораду йому Всевід: «Дам я тобі силу, з допомогою якої ти зможеш закликати до себе тих, для кого воля є найціннішою в світі». Так і сталося. Почав грати на дримбі Жабка, і потянулися до нього в гори нові люди. Ось так була заснована столиця Гуцульщини, яку в честь козака назвали Жаб’є».
