Як спілкуватися з людьми, які повернулися з полону, щоб не зробити їм боляче, розмовляємо з військовою, майором Вікторією Овчаренко, яка в цивільному житті здобула фах психологині та у 2022 році на шість місяців сама потрапила в пекло полону.
«Найперше, на чому варто зауважити, – ніколи не просіть розповісти про пережите в полоні, не треба розпитувати і ставити багато запитань. Якщо людина захоче, коли настане підходящий час – вона сама все розкаже і поділиться своїми спогадами», – каже Вікторія. Під час повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну жінка проходила службу в Маріупольському гарнізоні. Звідти й потрапила в полон, коли проривалися з ворожого оточення з заводу Ілліча.
За словами Вікторії, жалісливий погляд, звертання «біднесенький…», гіперопіка також можуть вибивати з колії. Ображає й відсторонення.«Коли я повернулася, чоловік боявся зі мною говорити, боявся обійняти, робити різкі рухи. Це змушувало мене відчувати власну слабкість, наче повернулася з лікарні, наче зі мною щось не так… І це дуже тригерило», – пригадує жінка.
Також Вікторія Овчаренко радить ділитися інформацією дозовано. Адже люди, які пройшли полон, протягом різних строків не мали жодного уявлення про те, що відбувалося в світі, в країні, в рідному селі чи місті, в родині… Вони були в інформаційному вакуумі, і їм важко сприймати великий обсяг новин.
«У кращому випадку людина забуде багато з того, що почула. А в гіршому – може знітитися, розгубитися, їй може стати погано, – пояснює Вікторія. – Крім того, потрібно намагатися не повідомляти багато негативних новин. Бо на пригнічений стан це буде діяти ще гірше.
Більшість тих, хто був у полоні, дуже довго усвідомлюють, що вони вже вдома. Після фізичних і моральних знущань, яким піддавалися чи не всі з них, стресом є й повернення, й велика кількість уваги… Заважає шум, гамір, численні погляди. І для кожного є свої подразники. Хтось реагує на стукіт, хтось на звуки і рухи за спиною тощо. Для мене тригером є брязкіт ключів. Бо щоразу, коли по нас приходили, щоб забрати на допит, ми чули, як дзвеніли ключі по той бік камери».
На фото: Вікторія Овчаренко каже, що дуже важливо бути максимально толерантними до своїх близьких, до знайомих, які пройшли пекло полону. Фото надане співрозмовницею.
Вікторія радить зустрічати лагідною усмішкою, говорити, до прикладу: «Я дуже рада (радий), що ти вже вдома. Ми всі раді, що ти повернувся. Ми дуже раді тебе бачити. Я тебе дуже чекала. Все добре». І в жодному разі не казати: «Я так тебе розумію. Я розумію, через що ти пройшов». Бо реально їх можуть зрозуміти лише побратими, які також пройшли полон. Тож подібні фрази можуть викликати агресію, роздратування. Людина може почати кричати і звинувачувати в тому, що її ніхто не може розуміти, бо не були там, де вона… У кожного свій досвід.
«Я сама, хоча й психолог, але отримувала психологічну допомогу. Бо дуже важко повернутися у колишнє життя. Життя до полону. Тому дуже важливо бути максимально толерантними до своїх близьких, до знайомих, які пройшли це пекло. Краще їх повезти на природу, де мало людей. Подивитися легкий приємний фільм, послухати музику, сходити на риболовлю, поїхати в гори. Їм дуже важко в соціумі, де безліч інформації. І тиша, спокій, комфорт – найкращі союзники.
Я, до прикладу, дуже хотіла побачити небо. Бо випускали нас на вигул (інакше не назву) по 10 хвилин на тиждень у вузький дворик. І забороняли дивитися вгору…
Допомагають реабілітуватися й тварини. Ми завітали на іподром, каталися на конях. Це було неймовірно. Колись я не могла собі дозволити завести улюбленця. А після полону поїхали в притулок і взяли котика. Я дуже хотіла подарувати хоч одній тварині шанс на життя вдома, серед люблячих господарів, огорнути її теплом, затишком і любов’ю. І наш Рудольф сповна віддячує за це».
Як пояснює Вікторія, у кожного свій строк реабілітації. Комусь у полоні пощастило менше, комусь – більше. Але всі по-новому вчаться, звикають до життя після повернення.
«Як правило, вдаються до пиятики ті, кого не розуміють, коли нема підтримки від найрідніших. Я б рекомендувала таким людям та їхнім родичам звернутися до психологів, до військових психологів. На спільних та індивідуальних консультаціях фахівці допоможуть виявити проблему та максимально її усунути. Щоб надалі адаптація до життя після полону та всім тим, хто мешкає з цією людиною, була успішною та дала хороший результат.
Таку допомогу можна отримати у нашій благодійній організації безкоштовно. Тож якщо у когось виникли запитання чи маєте бажання, телефонуйте або переходьте на наш сайт. Це команда з понад 180 досвідчених українських психологів i психотерапевтів, які знають, як підтримати дорослих i дітей в умовах війни. Нам небайдуже те, що відбувається з нашими співвітчизниками. Ми об’єдналися, щоб усі, кому це необхідно, отримали справді кваліфіковану допомогу. Ми маємо досвід роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями, внутрішньо переміщеними особами. Ми відгукуємося кожному українцю, хто зробив запит на психотерапевтичну допомогу.
