«Донечко, з днем народження!» – натягнута усмішка, щоб не злякати, й відведений погляд, щоб приховати тотальну паніку, безвихідь, розпач. Україну бомблять, вибухи зовсім поруч, за городом вже танки, під лісосмугою розбивають білі намети, розташовуються, господарюють орки…
Цього дня Ніколь чекала з нетерпінням. Їй виповнювалося вісім. Батьки зі старшим братиком замовили на Харківському виробництві, що вже кануло у Лету та розпродувало іграшки зі складу, величезного ведмедя. А ще – кульки і торт. Мали прийти вітати діти до місцевого закладу «Халабуда» – місто щасливих людей.
«Я не знала, що робити: чи бігти на роботу й виконувати всі прописані на випадок військових дій інструкції, адже я керуюча відділенням одного із банків, – пригадує той фатальний світанок 24 лютого 2022 року Ірина Вихрова із Токарів, що на Сумщині. – Чи рятувати дітей. Чітко розуміла: торт вже не заберу, діти не прийдуть. «Донечко, вибач, – обійняла іменинницю. – Почалася війна». А за кілька годин, коли була на роботі, донька мені скинула фото: недоїдений вчора торт (ним вітали татуся, бо служив в радянській армії) зі свічкою в нім й написала: «Свято все одно буде!». А в Суми вже повним ходом сунули танки. Гул. Страх. Прильоти. Каби. Орків як бджіл у вулику.
На початку березня жінка, залишивши старшого сина й чоловіка вдома, все ж вивезла нажахану жахіттями війни донечку до Польщі. «Відчуття, що моя місія бути в Україні, що я потрібна тут, – зізнається Ірина, – щоднини лиш посилювалося. Тож у травні повернулися. Безумовно, докоряла собі тоді й продовжую це робити зараз: чи правильно роблю, що все ж наражаю Ніколь на небезпеку. Щоразу після вкотре пережитого пекла шукаю відповідь на запитання, яке чую дуже часто: «Чому ви там сидите?» Як-от нещодавно було до десятка прильотів на одне із підприємств, що неподалік. А шахеди почасти летять над нашою домівкою. Ти лежиш над дитиною, прикривши її собою, щиро віриш, що в нас буде завтра. І чітко розумієш, що не маєш права розпоряджатися її долею, ментальним здоров’ям, бо не знаєш, як же ці жахи відгукнуться в майбутньому, адже, буває, на два тижні замовкає й перестає малювати (а дівчинка – вже знана художниця, – авт.), а потім на папері відтворює вогонь й прильоти, яких, на щастя, ніколи не бачила. І знаєте, я одразу знаходжу відповідь: якщо всі виїдуть, тоді що? Направду ж, напевно, в тім Господній промисел: така вже, певно, місія у цієї одинадцятирічної української титанки – своєю глибокою ексклюзивною творчістю кричати світу правду про нинішню ситуацію в Україні, допомагати армії й встигати стільки, що не кожен дорослий зборе. Учениця Сумської школи №7, окрім навчання, встигає ще відвідувати заняття з танців, доволі посилено – з техквондо, навчатися в IT Step Академії, бути повноправною членкинею благодійного фонду «МИ ТУТ – Північний форпост» й активною учасницею креативних і благодійних проєктів не лише в Україні.


Після жахливих ночей з прильотами дівчинка зображує те, чого фактично не бачила
З квіточки до козака
Малювати Ніколь почала ледь не з пелюшок, генетично ввібравши тягу саме до цього мистецтва. Ненька свого часу закінчила художню школу, талановиті у цьому напрямку й дві сестрички по татусеві. У два роки вже впевнено тримала олівчик й охоче робила різноманітні поробки у дитячому садочку. В дев’ятирічному віці у талановитої художниці, що стрімко й наполегливо розвивала дані Богом й прищеплені батьками здібності, була вже перша персональна виставка з назвою «Код нації». До трьох десятків картин тоді все ж вражали, як і належить, безпосередньою дитячістю: натюрморти, пейзажі, квіти… Буквально за пів року маленька мисткиня різко змінила напрямок на затято проукраїнський і увірвалася у культурний світ Сумщини із новою персональною виставкою з назвою «Творчий опір». «Війна зробила доньку геть іншою, – констатує ненька. – Дорослішаючи, вона все більше усвідомлювала, що відбувається, захоплювалася нашими Захисниками й все дужче ненавиділа підступного завойовника, що відібрав в дітей дитинство, спершу змусивши вчитися за змішаною формою, щоразу бігаючи до шкільного підвалу, а потім й зовсім дистанційно (вибухи, прильоти по кілька разів на день, бої за тридцять кілометрів), розвів з друзями, що роз’їхалися в пошуках безпеки».
Знайомившись із народними розписами нашої країни, отримуючи відзнаки за свої перші художні роботи за мотивами самчиківського та петриківського розписів, дівчинці випадково потрапив на очі розпис Слобідської України – слобожанський. Зацікавлено розпитала неньку про його історію, захотіла його опанувати й популяризувати, бо це ж розпис її рідного краю, а вона про нього нічого й не знає. Наполегливо освоюючи цю техніку, дівчинка так захопилася й вразила самобутнім талантом викладачів, що їй запропонували розробити власний міні-курс – 9 уроків – на онлайн-платформі OpenArtAcademy. Сиділа над завданням довго. І ось до першого дня літніх канікул «Безкоштовний мінікурс слобожанського розпису для дітей» відкрили! Як же тішилася першими своїми студентами зовсім ще юна викладачка! Хоча майстер-класи для цієї диво-дитини – не нове. Не раз їх проводила і дорослим, і малим за донати для Захисників. «Мамо, дивися, ця мальовка краща, ніж моя», – поділилася з матусею своїм здивуванням, отримавши виконане домашнє завдання свого першого студента. «Дякую, Ніколь, – прийшла по завершенні відповідь. – Більше 20 років я навчала дітей, а тепер сама переймаю досвід молодих!»
Цьогорічної зими на міжнародному конкурсі робіт за мотивами творчості Марії Примаченко картина Ніколь, виконана у стилі українського наїву з зображенням Захисниці, зайняла перше місце. На міжнародному конкурсі з розмальовування різними способами гільз забрала приз глядацьких симпатій. А рік тому роботи Ніколь вперше потрапили до Франції. Там місцева мисткиня Diane Beauchamps, що мала власну виставкову залу, збирала роботи українських дітей. Бо вважає, що дитячого голосу майже не чутно, а от у їхніх малюнках – найпотужніше джерело правди, яка таки докрикується до світу. «Мамо, туди треба везти малюнки, які демонструватимуть українські велич, міць. Тому, певно, намалюю козака…» – радилася з ненькою. Повезли з мамою свої й дітей із Сумщини роботи. Як же закохала у себе щира справжня українка французів. І хоч не можна у Франції продавати дитячі роботи, домовилася з міністеркою, що не за фіксовану плату – за донат для Захисників. Продала чотири картини по 120 євро, ковпак – за сто. Кошти перерахувала благодійній організації, з якою співпрацює та допомагає плести сітки. Відтоді влаштовує чимало аукціонів, виручені кошти з яких йдуть на потреби армії. Одна з робіт під назвою «Моя воля» прикрасила кабінет французького мера містечка Трей.
Вилучені за продаж картин у Фінляндії 160 євро дівчинка спрямувала на закриття збору на детектор дронів для військових. А картину «Берегиня» за донат придбали для дарунку міністру Європи та закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро, коли він відвідував Сумщину. Щоб перерахувати усі подібні благодійні вчинки, не вистачить газетної площі.
Горобчик в шоломі і бронежилеті
Окрім вище перерахованого, дівчинка започаткувала ще один власний проєкт: «Листівка Захиснику». Малюки із дитячих садків виготовляють-малюють листівки бійцям на фронт. Ніколь охоче й терпляче пояснює малечі, хто такі Захисники й чому їх потрібно підтримувати. А один із українських виробників дерев’яних іграшок HEGA передав дівчинці маленьких зайчиків і лисичок з дерева. Та їх розмальовує з любов’ю в серці, вірячи, що кожен з них стане для воїна оберегом — світлом у пітьмі, надією в найтяжчу мить.

Пташка “Сяйка”
До речі, директорку виробництва іграшок творчість нашої героїні надихнула на підтримку талановитих дітей України. І нещодавно був запущений друк QR-коду інстаграм-сторінки Ніколь, котрий розміщується на всіх відправлених пакунках з дитячими іграшками по Україні і країнах Європи. Проєкт набирає обертів, тож кожній талановитій дитині можна приєднатися до нього, популяризуючи свою творчість.
…Та ж французька мисткиня Diane Beauchamps у новому мега ПОШТО-АРТ ПРОЄКТі об’єднала-згуртувала художників з усього світу під так званим челенджем «Мурмурація» – заклик до братерства, мирного співіснування, єднання з природою, символом чого виступають птахи. Художники зі всіх країн шлють їй поштою своїх створених пташок для загальної мурмурації добра та миру світом… Креативна Ніколь, заручившись допомогою своєї юної волонтерської родини, із спанбонду виготовили вісім пташок, котрих очолив горобчик: в шоломі і в бронежилеті, бо летіти ж з прифронтового міста Суми та з гербом Сум на сумочці. І ще символічно: кожна українська пташечка, зроблена із матеріалу для захисного спорядження, полетить світом, розповідаючи про рідні її краї, про любов до волі, про таку омріяну незалежність та про захист не тільки себе, а й інших своїм маленьким тільцем.


«Коли пташки вже були готові до виліту у Францію, – пригадує Ірина, – донька швиденько намалювала птаха. Мене він, чесно скажу, здивував, бо мав багато очей. «Мамо, це такий птах у стилі українського наїву, як любила малювати Марія Примаченко», – запевнила. І уявляєте — він став логотипом цього проєкту, а донька, відповідно, співавторкою публікацій про шлях творчої «Мурмурації» у соцмережах, до котрої приєднуються пташки з усього світу. Згодом Ніколь дасть ім’я цій пташці — Сяйка (Siajka), бо створила птаху пензликом і серцем і тепер вона дарує світло і добро людям.
«Пташка Ніколь крихітна, але вона є потужним засобом порятунку», – констатувала відома французька мисткиня Diane Beauchamps після виставки «Мурмурації» в Токіо: «Пташка справила сильне враження в Японії. Хороший імпресаріо для України». Можливо, того масштабу ми поки й не уявляємо. Але те, що робить оця одинадцятирічна «диво-пташка» з прифронтової Сумщини, що весь час обстрілюється, Ніколь Вихрова, направду важко переоцінити. Залишається безумовно констатувати: з такими дітьми Україна незламна.