Мешканців Ягідного на Чернігівщині окупанти протягом місяця утримували у шкільному підвалі. Нині шкільне приміщення планують перетворити на меморіальний комплекс
Найстаршому – 93, наймолодшій – півтора місяця. До підвалу школи під дулами автоматів окупанти зігнали усе село – близько 380 людей, на кожного припадало по пів метра площі. Без каналізації, освітлення і вентиляції, посеред антисанітарії, без води та їжі. Так провели мешканці Ягідного Чернігівської області 27 страшних днів. Хтось не витримував і божеволів, були й померлі. Однак окупанти не дозволяли ховати померлих протягом кількох тижнів. Їхні імена люди записували на стінах і дверях, а їхні тіла лежали поряд. Тепер у шкільному приміщенні планують створити меморіал жертв російських злочинів.
«Людей забирали з будинків, ловили на вулицях, витягували з погребів»
Окупанти в Ягідне на Чернігівщині зайшли вже на початку березня 2022 року, у село пригнали багато ворожої техніки. Місцеві нарахували до трьохсот БТРів і танків.
«Окупанти зайшли в село 3 березня, – згадує шкільний завгосп Іван Польгуй. – Свою техніку заганяли під хати, не зважали ні на паркани, ні на будинки. Стріляли по вікнах, дверях наших будинків. Протягом трьох днів – 3, 4 і 5 березня —усіх мешканців села зібрали до місцевої школи. Людей забирали з будинків, вулиць, витягували з погребів і під дулами автоматів заганяли у шкільний підвал». У самому шкільному приміщенні рашисти облаштували штаб, а українців у підвалі використовували як живий щит.
Люди були хто в чому – хтось встиг вдягнутися і прихопити якісь харчі та речі, а когось забрали з хати у домашньому вбранні і капцях. «Продуктами ділилися, хто чим міг, – продовжує Іван Петрович. – Проте вони швидко скінчилися. Підвальне приміщення має 198 квадратів, а нас було близько 380 людей, тобто на одну людину припадало десь пів метра площі. Дихати було важко, бо повітря майже не надходило. Та й туалет влаштували тут же – у кутку поставили відра».
Після того як кілька людей померли, рашисти дозволили пробити дірки в стіні підвалу, так стало дещо вільніше дихати. Також випросили дозволу час від часу виходити з підвалу, щоб закип’ятити дітям води і хоч щось приготувати. Але з умовою, щоб багаття було маленьким і щоб не диміло. Коли вдавалося вийти надвір, палили парти, столи – щоб приготувати якусь їжу. Те, що вдавалося приготувати, роздавали спершу дітям, потім – усім іншим, 200-грамову скляночку їжі ділили на двох.
А окупанти знущалися ще й морально. Приносили російську пресу, показували статті про те, що путін почав вторгнення, щоб навести в Україні лад. Брехали, що Чернігів і Київ вже захопили рашисти, а Зеленський здався. Оскільки іншої інформації люди не мали, а телефони у них відібрали, то й не знали, чи вірити усьому цьому, чи ні.
Після звільнення вертатися було нікуди
Так у рашистському полоні мешканці Ягідного провели 27 пекельних днів. Десятеро не витримали знущання. «30 березня були дуже значні прильоти, обстріли, багато ворожої техніки згоріло, – пригадує Іван Петрович. – Вони загнали нас всіх у підвал і підперли двері. У нас вже не було надії, що виживемо. Але чули, що у них почалася паніка, хаос. Й раптом їхній галас стих. Згодом нам вдалося відчинити двері. Коли вийшли на подвір’я, вже не було російських військових. Тільки диміла спалена ворожа техніка. А 31 березня в село зайшли українські Захисники».
Радість від звільнення одразу змінилася шоком та відчаєм: у селі не було жодної цілої хати, будинки стояли без вікон і дверей, а кілька згоріли дощенту. Та й навіть туди, де залишилися стіни, було страшно увійти: у них весь цей час жили в будинках селян. «Хоча «жили» – то не про них, – побачене й досі перед очима чоловіка. – Бо те, що вони зробили з нашими оселями, словами не передати. Вони спали, їли, в тій же кімнаті ходили в туалет. Те, що не змогли винести, потрощили, розстріляли з автоматів. Нам просто не було куди повертатися».
Тому, коли приїхали евакуаційні автобуси, багато селян виїжджали. «Але ми з сім’єю нікуди не їхали, залишилися вдома, – каже пан Іван. – Наш будинок зберігся, проте стояв без вікон і дверей. Меблів, речей теж майже нічого не було. Та ми вирішили все відновлювати».
Чужої біди не буває
Одразу після звільнення у Ягідне почали приїжджати волонтери. Вони привозили все: продукти, одяг, посуд, інші речі. А волонтери «Добробату» (добровільний будівельний батальйон) допомагали відбудовувати зруйновані і пошкоджені будинки. Добробатівці, зокрема, ремонтували покрівлю у помешканнях, розбирали від будівельного сміття частково зруйноване житло, майстрували відкоси на вікна, облаштували паркани. І люди почали повертатися додому. Також допомагав Уряд Латвії, який надав будматеріали.
Ягідне – одне з шести сіл України, яке у 2023 році увійшло до експериментального проєкту з комплексної відбудови населених пунктів, що постраждали внаслідок російської агресії. Крім відновлення житла, проєкт включає ремонт вулично-дорожньої мережі, зведення громадської будівлі з укриттям, будівництво бювету питної води та облаштування меморіалу.
Щоб пам’ятали
Використовувати шкільне приміщення за прямим призначенням мешканці Ягідного більше не хочуть – це ніби щодня відправляти дітей до пекла. Тут планують створити меморіал жертв російських злочинів. «Це – ідея мешканців та місцевої влади, – каже заступниця Іванівського сільського голови Олена Хоменко. – Ми вважаємо, що тут має бути музей, цю пам’ять потрібно зберегти для наступних поколінь. І питання створення меморіалу пам’яті вирішується на державному рівні. Вже обрали переможця всеукраїнського конкурсу на найкращу концепцію меморіального комплексу, зараз розробляється проєкт».
Сьогодні вже багато будинків у селі відновлені, встановлені паркани, вулиці заасфальтовані, є вуличне освітлення. І хоч люди начебто віджили, все ж ті 27 днів пекла не стерти з їхньої пам’яті. І важливо, щоб ці злочини російських окупантів пам’ятали не лише ті, кого безпосередньо вони торкнулися, це має бути пам’яттю поколінь.
