Сергій народився 6 листопада 1992 року на Вінниччині – в селі Кіблич. Ще з дитинства був душею компаній: завжди моторний, ініціативний, непосидючий… Все це, а також ясні блакитні очі нині він залишив в образі своєї одинадцятирічної донечки Євгенії.
«Мій братик серед однолітків мав бездоганний авторитет, часто займав призові місця на різних спортивних змаганнях, ходив на танці, співав, грав на гітарі, любив футбол, – ділиться спогадами його молодша на п’ять років сестра Лілія. – Все дитинство ми були разом. Він оберігав, захищав, допомагав і піклувався про мене поки наші батьки – Тетяна Іванівна та Анатолій Володимирович працювали».
У 2007 році Сергій вступив до Уманського аграрного коледжу, де здобув спеціальність техніка-механіка. А через п’ять років поїхав до Києва працювати на будівництві. Невдовзі одружився, у подружжя народилася донечка.
«На той час вони переїхали жити в село. Брат влаштувався оператором відео захисту на місцеве агропідприємство. А коли почалося повномасштабне вторгнення, у перший же день записався до тероборони. Виконував завдання здебільшого в Гайсині. У травні 2023 року його мобілізували до лав ЗСУ. Потрапив до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, яка дислокувалася в Житомирі. Навчався на розвідника-сапера. Рідні придбали для Сергія необхідне військове обладнання: бронежилет, інші потрібні на війні речі», – каже Лілія.
За словами сестри, перше бойове хрещення Сергій пройшов на Донеччині, поблизу Лиману. Захисник мало розповідав, рідко телефонував рідним. Але ніколи не жалівся, що важко. Навпаки – оптимістично запевняв, що в нього все дуже добре.
«Востаннє розмовляла з братом за три дні до його загибелі. Мама – за день. Тоді нічого не віщувало біди. Лише коли він не вийшов на зв’язок – почали дуже хвилюватися. Перед цим випросила в Сергія номери побратимів, бо ніяк не хотів давати. Почали шукати…»
Понад рік Сергій Борщ вважався зниклим безвісти. Родина захисника отримала підтвердження про його загибель у липні 2024 року під час повернення тіл в Україну. Співпала експертиза ДНК.
Захисник загинув 12 липня 2023 року у бою неподалік Кремінної в Луганській області через російський мінометний обстріл під час штурму позицій армії рф. Лілія розповіла, що снаряд прилетів йому в спину…
«Ми поховали останки, – не може стримати сліз сестра. – Тому досі продовжуємо сподіватися на чудо. Що це не він – що живий. Ми досі не кажемо слово «був». Говоримо, що його немає. Що він просто десь на роботі і колись неодмінно повернеться…»
Дуже боляче нині рідним бачити його речі, військові обладунки, які передали побратими. І досі не можуть розблокувати телефон Сергія, де зберігається чимало пам’ятних світлин. 17 вересня 2024 року Сергія Борща посмертно відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
