Юрій Іванович закінчив кооперативний технікум і п’ятнадцять років працював у системі споживчої кооперації, потім на цукровому заводі, також займався і підприємницькою діяльністю. В регіоні його добре знають як досвідченого успішного птахівника, який багато років вирощує породистих і декоративних курей. Є у цього працелюбного чоловіка ще одна справа для душі – бджолярство.
«Я пасічникую шостий рік, хоча ідея зайнятися цим виникла у мене набагато раніше, – зізнається Юрій Гетьман. – Батько розповідав про мого діда Івана, столяра, який на початку минулого століття серйозно займався бджільництвом, тримав близько ста вуликів-колод. Батько теж мріяв про пасіку, навіть пробував цю справу, але у ті колгоспні часи бракувало вільного часу, і в нього чомусь не вийшло займатися бджолами. А я вирішив відновити цю сімейну традицію і продовжити її. У мене на подвір’ї росте гарний кущ деревоподібної півонії. Шість років тому, коли вона дуже рясно цвіла і було багато бджіл на ній, я притулив до себе квітку й сфотографувався з бджолами. А потім надіслав фото дружині. Після цього я й завів бджіл».
Вам також може сподобатися
Опановував бджолярську справу Юрій Іванович самотужки: читав відповідну літературу, переглядав відео, консультувався з колегами. Але, придбавши перші п’ять вуликів, все ж таки попросив знайомого товариша, який пасічникував уже більше двадцяти років, показати на практиці, як правильно доглядати за бджолами.
«Нині в мене 25 бджолосімей породи «українська степова», – продовжує розповідь Юрій Гетьман. – Є в мене знайомі, які замовляють маток порід «бакфаст», «карніка» та інших, але я поки що зупинився на «українській степовій». Я помітив: наші місцеві бджоли нічим не гірші за інші передові й селекційні породи. Наші селекціонери теж займаються «українською степовою», і є досить таки результативні матки, які покращують породу. Я в себе на пасіці вже протягом п’яти років роблю відводки від кращих бджолосімей, і ці сім’ї не рояться, ефективно працюють на медозборах. Тож я задоволений цією породою».
Пасіку господар тримає вдома на обійсті. Щороку сіє соток п’ять-вісім фацелії, адже вважає цю культуру дуже медоносною. «Росте в мене й еспарцет – соток двадцять маю, – каже пасічник. – Є дерева, садки, поруч, метрів п’ятсот від дому, – яри з акаціями, а на відстані до кілометра – ліс. Тож кормова база для моїх працелюбних комах достатня».
У Юрія Гетьмана загалом тридцять вуликів, три з них – екзотичні, які неодмінно привертають увагу. «У мене є три вулики-колоди, які сам виготовив з липи, – розповідає пасічник. – Взагалі-то для цього годяться й осика і верба – м’які, теплі породи дерев. Наприклад, з дуба чи ясена не рекомендується робити такі вулики, бо ці породи дерев вважаються холодними. В одному вулику-колоді є рамки, в інших – встелені спеціальні планочки, від яких бджоли починають тягнути соти. Тобто у цих двох вуликах-колодах все так, як по-старому займалися бджолярі років сто тому, до того, як винайшли рамку». Решта вуликів у Юрія Івановича – дерев’яні, надійні, перевірені часом.
«Насамперед бджіл потрібно любити, – переконаний Юрій Гетьман. – Як ти ставишся до них, так вони віддячать і тобі. Вчені стверджують: бджоли запам’ятовують обличчя свого господаря, вони відчувають ставлення пасічника до них. Я зі своїми бджолами розмовляю, вони розуміють мене. Із двадцяти п’яти моїх бджолосімей лише одна така, яку важко оглянути, всі решта – спокійні. Інколи доводиться двічі бризнути теплою водичкою на стурбованих бджіл, і вони заспокоюються. Димом намагаюся не користуватися. У мене димар стоїть запаленим, але я дуже рідко ним користуюся. Таке буває, коли немає взятку чи погода несприятлива (несонячна, вітер), а мені обов’язково потрібно подивитися до бджіл. Раз на тиждень зазвичай переглядаю кожен вулик».
За сезон Юрій Гетьман мед відкачує двічі – у червні, коли відцвіте акація, й у серпні. За його словами, з одного вулика можна отримати приблизно 15 кілограмів меду. «Тут багато залежить від наявності медоносів поблизу, – пояснює. – Торік на наших полях ріс ріпак, то з вулика у червні викачував десь 15 кілограмів, хоча є сім’ї сильніші й слабші. Цього року ріпаку немає, але взяток є. Була б гарна погода, то буде і багато меду. Реалізовувати його можна через заготівельників. У мене більшу частину меду беруть родичі, сусіди, знайомі, односельці. А ще від бджіл можна мати прополіс, пилок тощо. Але такою продукцією займаються, як правило, ті, хто тримає понад сто вуликів. Я жалію бджіл і майже весь пилок залишаю їм, щоб вони добре розвивалися».
У сім’ї пасічника культивуються мед та інші бджолопродукти, адже усі вони мають цілющі властивості. «Я дуже люблю мед, – зізнається Юрій Іванович. – Щодня дві-три ложки його з’їдаю – кладу під язик, вранці п’ю водичку з медом. Буває, добре попрацював і дуже втомився, то беру столову ложку меду на кружку теплої води, розколочую, випиваю – і знову бадьоро почуваюся, йду далі працювати».
Коли Юрій Гетьман завів бджіл, то активно прагнув якомога більше почерпнути корисної інформації, якнайшвидше набратися досвіду. Якось він натрапив на відеоролик досвідченого пасічника Василя Мухи, в якому йшлося про апібудиночок. Саме за його технологією і вирішив Юрій Іванович побудувати у себе апібудиночок.
«Вчені запевняють, що результат у лікуванні максимально досягається тоді, коли під людиною, яка оздоровлюється на лежанці з вуликів, буде приблизно 300-350 тисяч бджіл, – поділився пасічник. – У мене в апібудиночку дві лежанки по шість вуликів під кожною. Людина повністю захищена від бджіл і з ними не контактує, але відчуває їхню вібрацію та чує дзижчання, яке вважається найчистішим, найкориснішим у світі звуком. Коли втомлююся, то лягаю на лежанку, випрямляю спину, відпочиваю. Оздоровлюються, набираються сил, енергії тут і рідні, друзі, знайомі. Вібрації бджіл позитивно впливають на організм людини, її біополе, відтак знімається стрес, нормалізується тиск, поліпшується самопочуття. Словом, оздоровлення дуже ефективне».
Юрій Гетьман – пасічник із солідним досвідом, тож охоче допомагає тим, хто пробує себе у бджільництві. «До цієї справи треба ставитися відповідально, – радить він початківцям. – Людина, яка починає займатися пасікою, має усвідомити: цьому потрібно приділяти багато часу, необхідні терпіння й любов до бджіл. Це не стільки заробіток, як цікаве заняття, справа для душі. Починати варто з двох-трьох вуликів, щоб зрозуміти, чи підходить тобі це заняття. Потрібно навчитися уміло користуватися пасічницьким інвентарем, постійно поповнювати свої знання, спілкуватися з майстрами у цій сфері. «Пасіка – це не просто тримати бджіл і мати мед. Це особлива філософія праці і відпочинку.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
