Доля привела волинянку Тетяну Филюк до Маріуполя ще у 1990-х. Там знайшла роботу та зустріла своє кохання. З чоловіком Валерієм мешкали у приватному будинку на околиці міста, душі не чули у єдиному синочку Владику.
«Ще з дитсадка він захопився спортом: японським бойовим мистецтвом айкідо, затим боксом, пізніше – плаванням, – пригадує мама. – Також змалку закохався у мистецтво. Грав на флейті, малював. Закінчив музичну школу, де опанував кларнет та саксофон. А продовжив професійно зростати вже у Маріупольському фаховому коледжі. Влада прийняли у місцевий муніципальний оркестр, де виконував класичні твори, проте найбільше полюбляв джаз. З друзями навіть створили свій невеличкий музичний колектив. Також захоплювався літературою та історією».

«Не боявся відповідальності, говорив правду, любив тихо, але сильно», – згадує наречена Ксенія. Влад мріяв про мир і пішов його виборювати.
Вперше війна постукала у двері маріупольців у 2014-му. Тетяна пригадує, як було страшно, коли побачили зруйновані будинки, чули звуки вибухів та стрілянини… Закривалися магазини, виїжджав бізнес… Центр міста був перекритий озброєними окупантами
Проте думки тікати кудись з рідного дому не виникало. Сподівалися, вірили, що то – ненадовго. Тоді не помилилися.
«А вдосвіта 24 лютого 2022 року нас розбудив син, – знову переживає початок повномасштабного вторгнення жінка: «Ви що – спите?» – запитав. А коли ми підтвердили, повідомив, що почалася велика війна. Дуже просив нас, щоб ми виїжджали з Маріуполя…»

На фото: Про те, що піде на війну, Владислав сказав батькам торік. Фото надане мамою Героя.
Батьки не послухали Владислава, який на той час жив у Дніпрі та навчався на 3-му курсі Дніпровської академії музики. Вони ще 22 дні не полишили рідних стін: під обстрілами, гулом літаків та споглядаючи численні колони автівок з людьми, які намагалися покинути місто. Коли не стало зв’язку, два тижні не чули голосу сина. Врешті таки виїхали через Бердянськ на Запоріжжя крізь ворожі блокпости. Місяць прожили у Дніпрі з сином. Все сподівалися, що от-от все закінчиться, що нарешті надійде допомога і вони повернуться додому…
Тетяна з Валерієм поїхали до її мами на Волинь. А Владислав зі своєю дівчиною врешті осіли в Києві. Він взяв академвідпустку. Працював баристою, мандрував Карпатами, захопився кінологією. Зрештою почав готуватися до служби: займався спортом, відвідував вишколи, купував спорядження.
«Про те, що піде на війну, син сказав нам торік. В середині червня став рекрутом 3 окремої штурмової бригади. Навчання проходив спершу в Києві, затим у Десні. Був гранатометником штурмового батальйону. У жовтні Владислав вже проходив бойове злагодження під Ізюмом на Харківщині, затим виконував бойові завдання на Луганському напрямку. Інколи писав. Нам, звісно, хотілося частіше з ним говорити чи переписуватися, проте він казав, що не на відпочинку – на роботі», – пригадує мама.
Востаннє син зв’язався з батьками 6 грудня. Затим настала довга і зловісна тиша. «Тижні через два нам повідомили, що Влад безвісти зник. А вже 26 грудня отримали сповіщення. Загинув під час виконання бойового завдання…» – ці слова і досі нелегко даються батькам. Надто болюча і невимовна відкрита рана. Вона вже ніколи не загоїться…
Солдат Владислав Корчига мав позивний «Хіпстер». Свій четвертий і останній бій зустрів 22 грудня 2024 року біля Новоєгорівки на Луганщині. Йому тепер назавжди 25 років.
«Син нам заповідав у випадку його смерті кремувати тіло. Ми виконали обіцянку. Лише урну з прахом ще не можемо забрати з Києва», – з болем промовляє Тетяна. Жити далі подружжю допомагає підтримка одне одного. Спільна біда не дає дихати, дивитися у майбутнє, наздоганяє в кожній думці, чи не в кожнісінькому сні… Тетяна продовжує волонтерити. Останніми роками разом з односельчанами плете кікімори, маскувальні сітки, збирає гроші на матеріали для них. Завтрашній день вже мало значить для Валерія й Тетяни, і навіть Перемога, яку всі так чекають, буде для обох із дуже гірким присмаком непоправної втрати. І лише одна-єдина річ, яку вдалося зберегти у пам’ять про сина, – саксофон – назавжди стане незламною пам’яттю про того, хто був для матері та батька Всесвітом.



















