Основну кількість енергії в Україні генерують три типи електростанцій: ТЕС, АЕС і ГЕС. Кожна з них використовує первинну енергію (тепло, рух води) для обертання генератора, який і створює електричний струм.
Зі слів фахівців, за час повномасштабної війни в нашій країні не залишилося жодної генеруючої або розподільчої системи, яку б не атакували рашисти. Виключення становлять лише атомні станції. Бо навіть кремль розуміє, якими будуть наслідки, якщо по АЕС будуть завдані ракетні чи дронові удари. Дістанеться всім – від Європи до самої країни-агресора.
Вам також може сподобатися
Проте робота самих атомних об’єктів не здатна забезпечити постачання електроенергії як для промисловості, так і для пересічних громадян. Адже вони – лише частина всієї енергосистеми країни.
Усі генерувальні потужності країни (АЕС, ГЕС, ГРЕС, ТЕС та інші) віддають вироблену ними електроенергію в Об’єднану енергосистему (ОЕС) України, оператором якої є Укренерго. Вже там до кожного обленерго доводяться граничні величини споживання електроенергії та потужності (ліміти) для забезпечення балансу енергетичної системи. За розподіл електроенергії в кожній області відповідають обленерго.
Щоб передати електроенергію на відстань в десятки і сотні кілометрів з мінімальними втратами у мережі, потрібен трансформатор, який підвищує напругу. До цієї системи входять мережі різного масштабу:
* магістральні, що пов’язують регіони, найбільші джерела та центри споживання. Для них характерні надвисокий і високий рівні напруги та великі потоки потужності (гігавати);
* регіональні мережі. Вони отримують енергію з магістральних мереж і регіональних джерел, обслуговують великих споживачів (місто, район, підприємство, родовище, транспортний термінал). Для них характерні високий і середній рівні напруги та великі потоки потужності (сотні мегават, гігавати);
* районні (розподільні) мережі. Вони отримують енергію з регіональних мереж і зазвичай не мають власних джерел. Обслуговують внутрішньоквартальні та селищні мережі, підприємства, невеликі родовища, транспортні вузли. Для них характерні середній і низький рівні напруги та невеликі потоки потужності (мегавати);
* внутрішні мережі розподіляють електроенергію в межах району, міста, села, кварталу, заводу. Для них характерні низький рівень напруги та невеликі потоки потужності (сотні кіловат, мегавати).
Всі об’єкти пов’язані між собою лініями електропередачі (ЛЕП): повітряними або підземними.
Якщо втрачаються зв’язки
Наша енергосистема – це одна велика синхронна мережа, де всі елементи пов’язані між собою і мають кілька рівнів підстраховки. Усі великі електростанції – ТЕС, ГЕС, АЕС – об’єднані в мережу, якою керують диспетчери. Відтак електроенергія фізично потрапляє туди, де є попит. Вона не прив’язана жорстко до конкретного міста чи області. Наприклад, вироблена на заході країни енергія може споживатися на сході чи деінде. За певних умов одна електростанція може частково компенсувати проблеми на іншій, але це не означає, що будь-яку ТЕС можна миттєво замінити.
Навіть якщо лінії фізично підключені до конкретної підстанції, у сучасних мережах існує паралельна структура ліній і підстанцій: по-перше, лінії високої напруги часто мають кілька підключень до різних підстанцій, по-друге, кожен район або трансформатор може отримувати енергію не лише з однієї підстанції, а через резервні лінії, що обходять аварійну. Тобто підстанція – це вузол у мережі, а електрика може текти в обхід вузла, якщо інші лінії та підстанції доступні.
Перемикання відбувається автоматично. У мережі встановлені автомати і реле, які фіксують аварію на підстанції, миттєво відключають пошкоджені ділянки і перемикають їх на резервні шляхи до трансформаторів. Якщо резервних автоматичних шляхів недостатньо, команду на перемикання дає диспетчер: відкриває обхідний шлях, щоб електрика йшла до того самого трансформатора через іншу підстанцію.
Коли електрики немає добу чи більше, це означає, що одночасно спрацювало кілька обмежень: пошкоджені підстанції, перевантажені лінії, обмежена генерація енергії й іноді небезпека для ремонтних бригад. Тоді резервні шляхи просто не можуть покрити всі райони.
Одна з причин – мережеві обмеження. Паралельні лінії і резервні підстанції є, але вони не безмежні. Якщо внаслідок обстрілів пошкоджено кілька підстанцій чи ліній одночасно, резервних шляхів може не вистачати, щоб забезпечити всі райони. Тобто автоматика і диспетчери фізично не можуть перекинути потужність, навіть якщо вона є.
Інша проблема – нестача енергії в системі загалом. ТЕС, ГЕС, АЕС можуть компенсувати її лише в межах своєї реальної потужності. Наприклад, АЕС номінально може дати 1 000 МВт, один блок на плановому ремонті, інший працює стабільно – доступна генерація 500 МВт, тоді як мережа потребує 800 МВт, тобто для компенсації ще 300 МВт потрібна додаткова енергія від ТЕС або ГЕС. Її вони змогли б додати, якщо б не були пошкоджені…
Словом, українська енергосистема нині нагадує таку собі велику картину, де у певних передбачених рамках війська рф постійно знищують декотрі пазли. І їх наші енергетики одразу ж беруться відновлювати. Або власними силами, або за допомогою союзників. Десь ті пазли тонші і тьмяніші, десь яскравіші та товстіші. Якісь вдається поставити на місце швидше, якісь – займають певний час для відновлення. Проте всі вони мають точно стати у свою комірку і відновити заявлену суть змісту картини – інакше енергетична система не буде працювати.
