Репатріація. Звучить офіційно й сухо. Утім за цим словом титанічна праця багатьох служб, пересічних українців. Саме в цім слові так тісно межують хитка надія з відчайдушним розпачем.
Днями в Україну знову повернули 1 000 тіл. Страшна статистика, що вмістила десятки тисяч зруйнованих доль (за кожним ж бо осиротіла родина: батьки, дружини, чоловіки, діти зі вщент зруйнованими долями. Назавжди).
Процедура репатріації передбачає повернення з території росії або тимчасово окупованих українських територій полеглих українців. Натомість російська сторона так само отримує тіла своїх солдатів. Яка кількість наших громадян зберігається на території ворога – досі невідомо, однак Україна робить усе, аби повернути, ідентифікувати та гідно вшанувати кожного загиблого.
Тіла, які повернули до України в межах репатріації, розподіляють між бюро судово-медичної експертизи по всій країні. Кожен спеціалізований мішок оглядають слідчі та вибухотехніки Національної поліції України. Вони роблять фото, перевіряють наявність документів чи інших речей, які б стали допоміжними елементами в упізнанні людини. До цього, першого, етапу також залучені експерти різних відомств.
Далі розпочинається довгий, трудомісткий, але необхідний процес ідентифікації. Багато тіл повертаються без імені, оскільки у переважній більшості тіла невпізнавані. У багатьох випадках тіла муміфіковані, з гнилісними змінами, часто фрагментовані або обвуглені. Складний етап – це вилучення ДНК зі зразків кісток. Особливо якщо вони були спалені або дуже деградовані. Тож генетики установ Експертної служби МВС працюють зі зразками біологічного матеріалу, щоб вивести ДНК-профіль і знайти попередній збіг за Електронним реєстром геномної інформації людини (ЕРГІЛ). Збіг може відбутися лише за умови, що в реєстрі вже буде міститися інформація про ДНК-профілі близьких родичів зниклого безвісти за особливих обставин (дітей, батьків) та ДНК-профілі зі зразків тіл (останків).
У спеціальних лабораторіях установ Експертної служби МВС проводиться ДНК-аналіз зразків тканин, зубів, волосся, особистих речей тощо. Інколи встановити особу – це як зібрати пазл однієї картини.
Процес ідентифікації почасти буває тривалим. Бо ж це один із найвідповідальніших процесів, що вимагає неабияких точності, професійності та поваги до кожного полеглого Героя і його родини. Основним методом ідентифікації є судова молекулярно-генетична експертиза, яка вимагає часу для забору та обробки біологічних зразків, їх дослідження та перевірки встановлених ДНК-профілів за ЕРГІЛ. Якщо родичі загиблого ще не надали біоматеріал для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, процес ДНК-ідентифікації триватиме, доки не надійдуть необхідні зразки.
Судово-медичні експерти, генетики, криміналісти працюють в умовах підвищеного навантаження. Всі процедури виконуються оперативно, але з дотриманням норм законів, методик, інструкцій з метою недопущення помилок. Для держави важливо передавати родинам саме тіла їхніх близьких, без помилкових ідентифікацій. Тому процес завжди відбувається з максимальною ретельністю, навіть якщо це потребує додаткового часу.
У випадку репатрійованих тіл може знадобитися кілька тижнів або місяців для ідентифікації. Особливо якщо тіло має значні зміни або перебувало у зоні бойових дій довгий час.
До моменту остаточного підтвердження особи тіла зберігаються в спеціально обладнаних холодильних камерах, а інформація про них вноситься до відповідних реєстрів. Якщо особу не вдається встановити одразу, то тіло залишається в морзі до моменту ідентифікації через аналіз ДНК або інші дані.
Лише коли слідчі впевнені на сто відсотків у тому, що відбувся збіг ДНК, завершені усі необхідні експертизи з тілом, телефонують близьким загиблого чи загиблої. Якщо родина не погоджується з результатами ідентифікації, вона має право подати заяву на повторну експертизу через слідчого.
Коли тіло впізнане – його готують до повернення в рідний населений пункт. З прапором та з усіма військовими почестями. Організацію поховання здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які беруть безпосередню участь у церемонії. Паралельно у військових частинах проводять службові розслідування щодо факту загибелі або зникнення військовослужбовця. У більшості підрозділів такі розслідування є обов’язковими, хоча в окремих випадках законодавство допускає спрощену процедуру.
Робота з пошуку, репатріації та повернення полеглих Захисників триває постійно й безперервно, за будь-яких умов та заради виконання обов’язку перед родинами зниклих безвісти і загиблих.
