Попри те, що через давню травму його тіло паралізоване на 85 відсотків, він подорожує Україною на мотоциклі, пише книги, протягом п’яти років був депутатом Гусятинської селищної ради, знявся у документальному фільмі «Без перешкод»… Нині Іван Космина працює радником Чортківського міського голови з питань безбар’єрності. Він на кріслі колісному інспектує вулиці, громадські місця, транспорт міста на предмет доступності для людей з інвалідністю. І мріє створити місто зручним для усіх мешканців.
«Якщо переживе три дні, то житиме. Але ходити не буде»
Вам також може сподобатися
Іван з дитинства був активним, емоційним і непосидючим. Після закінчення школи здобув професію вчителя фізкультури. Але за фахом не працював. Оскільки мріяв про великий власний будинок, після навчання в університеті подався до столиці на заробітки. Працював на будівництві. «Одного літнього спекотного дня після роботи ми вирішили скупатися, – згадує той трагічний день 2010-го Іван. – Неподалік будівництва якраз розкопали ставок. Я звик одразу стрибати у воду. Стрибнув і того разу. Вдарився головою об дно і зламав шию. Коли мене витягнули і поклали на березі, я не відчував ні ніг, ні рук». Як з’ясувалося, травма була надто складною. Лікарі лише розводили руками і чесно сказали мамі Івана: «Якщо переживе три дні, то житиме, але ходити не буде». Іван пережив ті три критичні дні, однак на ноги так і не став. Після важкого лікування і реабілітації тіло чоловіка паралізоване на 85 відсотків.
«Я не хотів жити, – згадує Іван. – Думав: навіщо? Я ж навіть муху з чола не можу зігнати. Для чого я залишився живим? Яке моє призначення?»
«Її ім’я – Перемога»
Найпершою людиною, яка підтримала Івана, була його мама. Підтримували і допомагали друзі. Але повернула до життя його одна зустріч. «У 2011-му я лікувався в лікарні в Тернополі, – згадує чоловік. – Там були студенти-медики, і я познайомився з однією студенткою, яка й перевернула моє світосприйняття. Ми багато спілкувалися, і саме це спілкування допомогло мені адаптуватися емоційно, стати сильнішим. Вона казала: «Розмовляй з Богом, Він обов’язково тебе почує». І я вірю в те, що Бог допомагає руками інших людей. І лише від нас залежить – приймати цю допомогу чи ні. Ця дівчина допомогла мені взяти відповідальність за себе в свої руки, не шукати винних чи крайніх, а самому закочувати рукави, щоб чогось досягнути. Вона мене сприймала як людину, а не як пацієнта, не бачила в мені інваліда. Й тоді у мене з’явилися цілі, мрії. Я зрозумів, що маю жити».
Повернення до громадського життя
Сьогодні та дівчина живе за кордоном, зрідка вони спілкуються. Про неї чоловік лише каже: «Її ім’я – Перемога». Для Івана Космини це справді була перемога, насамперед – над самим собою. Повернувшись з Тернополя, він почав, як-то кажуть, «виїжджати в люди». На кріслі колісному прогулювався вуличками рідного Вільхівчика, що поруч з Гусятином, виїжджав на природу. У 2012 році разом із сільською молоддю почав облаштовувати спортивний майданчик. «За пенсію купив матеріали, – розповідає. – Працював разом з дітьми. Мені було важливо, щоб молодь брала участь у будівництві, тоді вони будуть цінувати те, що збудували власними руками. Загалом я хотів бути корисним суспільству». Згодом, у 2015 році, став депутатом Гусятинської селищної ради. Сподівався, що з допомогою депутатства зможе щось змінити у суспільстві, зокрема сприяти тому, щоб українські міста і села були зручними для людей з інвалідністю.
Книжку писав фалангою мізинця
Про своє життя до, під час і після травми Іван Космина у 2016 році написав книжку «Світло в кінці тунелю». «Я хотів поділитися з читачами тим, що мене переповнювало. Оскільки моє тіло паралізоване на 85 відсотків, я набирав на комп’ютері з допомогою фаланги мізинця», – розповідає чоловік. Через шість років вийшла його друга книжка. У ній, зізнається, все вигадане – про любов.
На мотоциклі – в Карпати
«Моє завдання – домогтися, щоб у ХХІ столітті маломобільні люди почувалися комфортно. Щоб військовим, які після поранення повертаються у свої міста і села, не довелося воювати ще й за доступність до громадських місць», – саме у цьому Іван Космина вважає свою місію. На жаль, сьогодні далеко не в усі державні установи, лікарні, аптеки та магазини людині на кріслі колісному вдається потрапити. Та й за депутатства, щоб потрапити на засідання сесії, у приміщення селищної ради колеги-депутати заносили Івана на руках. «І у 2020 році я подав до суду на Гусятинську селищну раду за дискримінацію за ознакою інвалідності», – каже він. А щоб відволіктися від невеселих думок, вирішив реанімувати мотоцикл свого покійного дідуся. «Мій дід, Ярослав Степанович, купив цей мотоцикл у 1979 році. Я за його кермо вперше сів ще шестикласником і досі пам’ятаю ті емоції, коли нарешті зрушив з місця, – згадує Іван. – Подібні емоції відчув вже в дорослому віці, коли мотоцикл після двох років ремонту завівся». І саме цим мотоциклом Іван разом з друзями у 2023 році вирушив у Карпати. «Цією мандрівкою довів і собі, й іншим, що інвалідність – це не кінець життя, і все в житті можна подолати, – ділиться Іван Космина. – Також я хотів привернути увагу суспільства до людей з інвалідністю, що такі люди теж можуть їздити на мотоциклах, мандрувати. Адже через повномасштабну війну таких людей стає все більше. І я хочу, щоб вони не замикалися в собі, я хочу показати, що вони можуть жити активним життям». Того ж 2023 року відбулися зйомки фільму «Без перешкод» – про Івана, його поїздку в Карпати та громадську діяльність. До слова, у цьому році Іван планує поїздку на мотоциклі до Києва. Сам часто бере участь у зборах байкерів, організовував катання на мотоциклах для дітей з інвалідністю.
«Люди з інвалідністю повинні достойно прожити своє життя. Пишаюсь тим, що маю честь працювати в команді Чортківської міської ради, щоб зробити громаду безбар’єрною для людей з інвалідністю», – написав Іван Космина на своій сторінці у фейсбуці.
«У 2024 році міський голова Чорткова Володимир Шматько запропонував мені роботу свого радника з питань безбар’єрності, бо він хотів підготувати місто для людей, які належать до маломобільних груп населення, мам з візочками, людей похилого віку, – розповідає про своє сьогодення Іван Космина. – Я погодився на переїзд до Чорткова. Нам з мамою виділили кімнату, де ми мешкаємо. Працювати почали з моніторингу. Розробили безбар’єрний маршрут, куди включені основні об’єкти міста, зокрема медичні і навчальні заклади, аптеки, магазини, ЦНАП, міська рада, пенсійний фонд, банки, а також будинки, де проживають люди з інвалідністю. За цим проєктом працюємо, щоб не було бордюрів на тротуарах, на переходах. З восьми автобусів, які працюють на міських маршрутах, шість пристосовані для людей з інвалідністю, тобто у них понижена підлога, є відкидні пандуси». І усі ці об’єкти, їхню доступність щодня перевіряє сам Іван, пересуваючись на колісному електрокріслі. «Минулого року серед міст з населенням від 10 до 100 тисяч Чортківська громада посіла перше місце в області та третє – в Україні щодо впровадження безбар’єрності, – з гордістю каже Іван Космина.– І наше завдання, яке поставив міський голова, – максимально зробити так, щоб люди з інвалідністю були залучені до звичайного життя, щоб вони жили на рівні з іншими, могли працювати, відпочивати».
