З ним на вустах ішли на смерть, гордо, сміливо й достойно вкарбувавши своє ім’я в історію вільної незалежної України. Ним кидали найсильніший виклик ницому ворогу. Ним вшановували й вшановують найдостойніших. Розпочинають найпочесніші змагання й турніри. Представляють країну. На нім змалку зрощують справжніх козаків й козачок. З ним приймають присягу. З ним й проводжають в останню путь.
Український Славень зі своєю більш ніж півторастолітньою історією зараз, в період російсько-української війни, став своєрідним «Отченашем» кожної патріотичної родини.
Виклик і присяга
Утім, так було споконвіків. Григорій Піпський – один із юнаків, які загинули під Крутами 29 січня 1918 року, захищаючи Українську Народну Республіку від більшовицької навали. Його ім’я стало символом незламності духу, адже саме він, за свідченнями очевидців, перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», і його підтримали інші полонені студенти. Справжній патріот народився в селянській родині. Навчався у Львівській духовній семінарії, але з початком боротьби за незалежність України приєднався до студентського куреня Січових стрільців. Разом із товаришами він став на захист Києва від наступу більшовицької армії Михайла Муравйова. Після запеклого бою частину молодих вояків, серед яких був і Піпський, взяли в полон. Їх жорстоко розстріляли під Крутами. Останніми словами майбутнього священника були рядки українського гімну – як виклик ворогові й присяга на вірність Україні.
А 21 березня 2014-го, коли окупанти піднімали в Криму російський прапор, курсанти Академії імені Нахімова почали співати гімн України. Два десятки юнаків висловили своє обурення збройною агресією рф, перебивши святкування. Кожен другий курсант морської Академії імені Нахімова відмовився переходити на бік росії.
У липні того ж року в Ялті випускники однієї зі шкіл заспівали гімн України на противагу гімну країни-окупантки. На відео, що миттю заповнило соцмережі, чітко помітно, як кілька секунд школярі вагаються, а потім прикладають руки до грудей і починають співати.
А нещодавні кадри взагалі облетіли весь світ. Як у кіно: Харків, ніч, російські «шахеди» б’ють по житлових будинках, спалахи, як карткові лягають потужні стіни і конструкції, крики. І раптом на фоні паніки, хаосу й смерті, як квітка узимку з-під снігу – гімн України. Історію 21-річногоДанила Алпєєва з Харкова, будинок якого знищили кляті орки 11 червня 2025-го, розповіли кореспонденти Суспільного. Коли росіяни масовано атакували безпілотниками житлові квартали на півдні міста, Данило був вдома з мамою, молодшим братом і батьком-ветераном. Два дрони поцілили по їхньому будинку, ще декілька впали поряд.
Данила та його родину відкопували сусіди та рятувальники. Мати, батько й брат теж вижили, але опинилися в лікарні з опіками та пораненнями. Данило розповів Суспільне Харків, що тоді не вірив, що виживе: «О півночі почалися перші влучання. В сусідні будинки. Я спав. Крізь сон чув якісь вибухи. Коли вже «шахед» залетів у будинок, в парі метрів від мене, тоді я вибіг у коридор, у під’їзд. З того моменту ще два «шахеди» прилетіли у квартиру мого сусіда. Нас із сім’єю завалило повністю. А третій «шахед» залетів мені за голову. Прямо під стіну. І все: тоді подумав, що вже смерть».
Після чергового удару хлопця придавило стіною, а згодом на ногу впала драбина. Капітан місцевої футбольної команди, яку ж сам і створив, вже попрощався з сім’єю і дівчиною. Все горіло, палало і падало. Коли прийшли рятувальники, дах почав ще сильніше горіти. Хлопець бачив, як дістають його батьків. І, згадавши друзів, які боронячи країну перейшли з земного у небесний стрій, слідуючи їхньому безсмертному прикладу затягнув Гімн України. Брату охоче підспівував 12-річний братик Вадим.
Гімн України. Його співають дітки у садочках і школах, у бомбосховищах й підвалах. На відкриттях найпатріотичніших заходів. Після хвилин мовчань, якими щодня вшановуємо тих, завдяки кому живемо. До слова, напевно, більшість бачили відео, поширене Вікнами, де 11-місячний українець завмирає, зацікавлено й зосереджено слухаючи Гімн. Його зболено й злякано, проте безстрашно й незламно затягують у пологових, під обстрілами. Його, щойно ставши на рідну землю, гордо виконують полонені. Його рвучко, гучно і страшно грає духовий оркестр на прощаннях з Героями…
Варто знати
10 березня – День державного гімну України, одного з головних символів держави поряд із прапором і гербом. Саме цього дня у 1865 році в польському місті Перемишлі на Шевченкових роковинах уперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського.
Історія гімну бере початок у 1862 році, коли Павло Чубинський написав слова, а вже потім священник Михайло Вербицький – музику. Оригінали тексту та музики гімну, які написані рукою авторів, сьогодні зберігаються в Науковій бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові.
Пісня «Ще не вмерла Україна» була національним гімном за часів УНР та ЗУНР. Музику гімну Верховна Рада України затвердила 15 січня 1992 року, а текст – 6 березня 2003 року. Тоді виправили рядок «Ще не вмерла Україна» на «Ще не вмерла України».
День Державного Гімну України відзначається щорічно 10 березня. Дата приурочена до першого публічного виконання Славня 10 березня 1865 року в Перемишлі. Офіційно свято встановлено у 2021 році.
У Радянському Союзі пісню не ухвалили гімном УРСР, адже текст суперечив комуністичній ідеології. Чубинському довелось заплатити високу ціну: шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати його «за шкідливий вплив на розум простолюду». З Архангельської губернії Чубинський повернувся через сім років.
Справді, нашій національній пісні судилася велична і трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили.
Українці сьогодні відчувають особливу цінність кожного слова українського Славня, бо саме нині він є особливо важливим для всіх, своєрідним духовним зв’язком, що об’єднує нас із попередніми поколіннями борців за свободу.


















