Цього року зимове сонцестояння припадає на 21 грудня. Хоча так майже щороку, окрім років, що передують високосному, тоді сонцестояння 22 грудня. Це найкоротший світловий день, після котрого його тривалість буде поступово зростати. У цей період у Північній півкулі розпочинається астрономічна зима, а у Південній – астрономічне літо. Так триватиме до дня літнього сонцестояння. Цікаво, що день зимового сонцестояння майже на 9 годин коротший за день літнього сонцестояння. Лише уявити собі: темний час доби довший на цілий робочий день!
Сьогодні на основі наукових знань про світобудову, розташування Сонця й планет відносно нього ми розуміємо суть цього астрономічного явища та його причини. Наші ж предки ще в дохристиянський період пояснювали природні явища по-своєму. Відтак зимовий сонцеворот має давні традиції. Здавна вірили, що це перемога світла над темрявою, а відтак – і добра над злом.
У ніч зимового сонцестояння в давні часи існувала традиція відзначати Різдво Коляди. Це – давній слов’янський бог, що втілював образ Сонця. Коли ж на наші землі прийшло християнство, то Різдво Христове просто поєднали із уже наявними слов’янськими святами, так новій релігії було легше боротися з важливими святами — підлаштуватися під них. Саме тому у відзначенні Різдва як народження Ісуса так багато звичаїв ще з дохристиянського минулого. Коли ж у 1582 році Папа Григорій XIII затвердив новий і точніший календар (григоріанський), то в ньому символічна дата народження Ісуса Христа збереглася за 25 грудня, а день зимового сонцестояння визначили за астрономічними спостереженнями 21 або 22 грудня.
Верховний волхв Духовного центру «Руське Православне Коло», народознавець Світовит Пашник в авторському виданні «Руський православний календар» пояснює, що з Різдва починається нове річне сонячне коло. Старе Сонце вмирає, а народжується нове Божич-Коляда. Люди очікують змін у житті, радіючи, що день починає збільшуватися.
Також пан Світовит наголошує, що ще в ХІХ столітті видатний український історик Микола Костомаров писав, що ім’я слов’янського бога Коляди тотожне слову «іола», що означає колесо – коло сонця. Відповідно це свято у слов’ян відзначається в честь Сонця, що народжується, з чого можна зробити висновок, що рік слов’яни починали із зимового сонцевороту.
Світовит Пашник розповідає, цитуючи книгу Дмитра Федоренка «Спочатку був Дажбог…», що ті, хто й нині дотримуються канонів рідної віри, котра своїми коренями сягає давніх слов’янських часів, так відзначають Різдво: «Після Святвечора з 24 на 25 грудня в опівночі в храмі відправляють нічну Божу Службу, приурочену Різдву – народженню Сонця-Коляди. До сходу Сонця вишиковуються колони на чолі зі священнослужителями, за ними ідуть козаки на чолі з отаманами, за ними – люди. Через певні відстані палають смолоскипи, які тримають юнаки. Ця велична хода урочисто, під спів славнів Непереможному Сонцю прямує до святилища під відкритим небом, яке стоїть на пагорбі, де зарання заготовлений хмиз для майбутнього багаття. Прибулі стають лицем до сходу Сонця, що природно утворює напівмісяць, який обрамлює майбутнє вогнище. Запалюється Священний Вогонь. Перші промені Сонця зустрічають бадьорим співом. Коли Непереможне Сонце сходить повністю, волхви читають молитви на честь Сонця-Дажбога, нагадують славетні місця свого роду-племені, особливо підкреслюючи ті з них, які звершилися за допомогою цього Бога-Світла. Учасники святкових урочистостей стають навколо Священного Вогню і співають славні. Після чого відбувається загальний сніданок: кожен учасник священнодійства одержує пиріг із сиром у вигляді півмісяця (вареник). Свято закінчується всенародним гулянням. Під час обіду в кожній сім’ї розрізають свіжу спечену паляницю – символ Сонця – на сім частин, що символізує сім сонячних променів. Увечері того ж дня люди виходять проводжати Непереможне Сонце на Нічний спочинок».
І нині, незалежно від віросповідання, чи не кожен може знайти у зимовому сонцестоянні свою радість. Ті, хто любить зиму, тішаться, що сонцеворот – це лише початок астрономічної зими, а прихильники тепла бачать у збільшенні світлового дня наближення весни. Зазвичай у день зимового сонцестояння прийнято підбивати підсумки року, що минає, будувати плани на рік новий. Адже цей день, як жоден інший, нагадує кожному з нас, що темрява обов’язково зміниться світлом. А без періоду спокою не буває відновлення й нового розвитку.
Також у народних уявленнях завдяки спостереженню за природою з роками сформувалися прикмети. Здавна вірили:
* яка погода в день зимового сонцестояння – такою ж вона буде і 31 грудня;
* іній на деревах цього дня – наступного сезону вродить жито й пшениця;
* якщо іде дощ – дощовою виявиться й весна;
* тримається мороз – буде м’яка багатосніжна зима.
