Старий Марко весь вік пропрацював їздовим у колгоспі. Знав усі поля та лісосмуги, об’їздив ліси довкола, косив луки. Чимало коней змінив, возів полатав, саней навощив. Аж до самої пенсії у 43 карбованці на місяць…
Уже й колгоспи ті канули в небуття. Від ферм самі стовпи залишилися. Худобу повивозили, покрали – перебудова взяла своє. Гірко-прикро було дивитися на всі ці руйнування чоловікові, який здоров’я, силу, кращі свої роки життя віддав колективній праці…
Вам також може сподобатися
Чим міг, тим Марко допомагав дітям. Потім онуків допомагав на ноги ставити. Добре, що Бог дав чоловікові міцні руки та талановиту голову. Що не побачить – сам береться зробити. І двері дубові з колодками на нові квартири поробив нащадкам, і підлоги сам встелив. Треба електрику вдома провести – тата кличуть. Кран протікає – теж по Марка їдуть.
Словом, незамінним був для усіх. Односельці не раз закликали, знали, що не відмовить. А так, як зробить Марко, – ніхто не впорається.
Десь у сімдесят, коли відійшла у вічність його дружина Марія, старий наче втратив половину себе. Спершу щодня неквапом йшов до могили тієї, з якою був і в горі, і в радості. Подовгу сидів на лавочці, яку сам й змайстрував, біля хреста. А потім, спустошений безнадією та гірким відчаєм, повертався додому. Сам коротав довгі вечори, безсонними ночами знову і знову прокручував в голові їхнє щасливе життя.
Згас той вогник в його очах, який неодмінно запалювався у кожному починанні. Часто опускалися руки. Але дідусь завжди оживав, коли навідувалися рідні. Тоді в історіях, розповідях про повсякденне, за жартами й звичними сімейними клопотами непомітно минав час.
Наближалося 6 травня, 74-й день народження Марка. Донька наготувала усіляких смаколиків, разом з невісткою прибирали в хаті, почали стіл накривати й гостей чекати. Син зі своїми приїхав, скинулися на новий телевізор: більший, сучасний, гучніший. Бо стара техніка не завжди й вмикалася вже. Онуки й правнуки хто що дідусеві приготував: хто шкарпетки, хто спортивний костюм, хто радіо, щоб і на вулиці було чути… Найменші малюнки привезли до події – де дідусь біля воріт їх чекає, по воду до криниці йде або з квітами на лавочці сидить під жовтим сонечком із довгими промінчиками. Діти не забули і хату намалювати, і улюблений садочок з яблуками, і навіть сірого Мурчика на плоті та пса Тарзана біля буди…
– Дідусю, це тобі, щоб добре спалося, – простягнула Маркові комплект новенької постільної білизни онучка Дарина. – Купувала темненьке, не марке, щоб добре пралося.
А щоб старий і не думав ховати до шафи, як завжди робив з обновками, дівчата розпакували та перестелили йому постіль. Ніжна аквамаринова палітра підковдри та такий же колір наволочок на подушках нагадували загадкове море, яке раптом з’явилося в кімнаті. Воно пахло ароматом нового, свіжого, чистого і святкового.
День народження вдався на славу. Навіть кілька келишків горілки на радощах дозволили випити Марку. Бажали, вітали, згадували, співали українських народних пісень, які дуже полюбляв іменинник. Розійшлися спати аж опівночі. А незадовго до шостої ранку всі прокинулися від несамовитого крику Марка.
– Діти! Доцю!
Картина, яка постала перед очима рідних, нагадувала сцену з фільму жахів: посеред кімнати стояв дід в самих трусах і аж трусився від страху.
– Швидше кличте отця Федора. Нехай сповідає. Бачте – помираю. Вже посинів…
І дійсно, все тіло Марка було синьо-фіолетовим. Навіть обличчя нагадувало Фантомаса. А коли в рідних минув шок від побаченого та прийшло усвідомлення того, що дійсно сталося, – такий регіт струснув хату, що аж сусіди через паркан почали питати, в чому річ… Виявляється, в синій колір діда пофарбувала… нова постіль. Неякісна фарба міцно вчепилася за шкіру Марка та змусила його ще більше посивіти від побаченого.
Ту історію й досі переповідають нащадкам очевидці тих подій. І як діда заспокоювали, і як відмивали його зо два дні після несподіваного підфарбовування…
