Здавна наші предки відзначали Новоліття (Новий рік)навесні: 1 березня, або на перший весняний місяць-молодик перед рівноденням. Про традиції цього свята читачам «Сімейної газети» розповіла Любов Сердунич, спілчанка Національних спілок журналістів, письменників та краєзнавців України, просвітянка. «У перший день Новоліття, 1 березня – свято Місяця-ЯвДуха: явлення Духу Богів (наших пращурів) на Землю, щоб благословити своїх родичів, родини, рід і весь нарід успішно почати Новоліття, засіяти поля, зростити й зібрати урожай і в здоров’ї та добрі продовжити лік до наступного новоліття. Однак християни замінили це свято на Явдоху. Тож у давній Русі календарний рік починали правильно: з 22 (а пізніше – з 1-го) березоля (березня).
Давні українці (гіпербореї, арії (орії), трипільці, руси, русичі, русини, руснаки…) новоліття починали саме з пробудженням природи. Тому й колядували: «прилетіла ластівонька…». І тому й такі весняні побажання-засівання: «Щоб вам приплоду для худоби і роду», «Щоб у коморі та в оборі зерна були гори», «Хай родить жито, пшениця і всяка пашниця», «Щоб вам бджоли велися і медок-солодок на жовтий вощечок носили», «Сію, вію, посіваю, з новим роком поздоровляю». Під дідуха клали ярмо, хомут і кінську збрую: символи весняної праці. Новорічний дідух-сніп – це пошанування рідних пращурів і Його Величності Хліба.
Вам також може сподобатися
21 березня вважають астрономічним днем народження весни. Новий рік (літо) відзначали з появою першого весняного місяця-молодика, святкували оживання Матері-Природи, що логічно: рік (колообіг Землі довкруг Сонця) починали з оживання Природи і завершували з її відмиранням-сном. На жаль, природне літочислення змінювали сім разів! Через втручання церкви Новоліття відзначали і 1 березня; і 1 вересня (через указ московитського царя Петра І, який, по суті, знищив попередню нашу історію, адже за 31-им грудня 7208 року йшло 1 січня 1700 року), і 14 січня (яке запровадили-відновили більшовики, ввівши безглузде поняття «старий Новий рік). І тим позбавили всякої логіки, бо серед зими Природа не оживає, скільки не посівай. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, у якому новоріччя перенесли на січень, а місяценазву залишили стару, юліанську, тим самим порушили гармонію в людському житті та звичний для кожного народу рідний колодар.
Звичай ставити на Новоліття в оселі гілочку верби чи вишні склався задовго до християнства, ще коли наші пращури починали рік на весняне рівнодення. Ми знаємо, як і коли відзначають новоліття инші народи, а нічого не знаємо про рідне Новоріччя й літочислення. Вивчаймо ж і пишаймося, що маємо своє!
У наших предків був ідеальний (бо природний) колодар («календар»). Перше число кожного наступного місяця було чітко синхронізоване з кожною наступною фазою Місяця-Молодика. Себто щоразу, коли настає фаза Місяця-Молодика, це й було першим числом наступного місяця. Тому досі 12 календарних одиниць, із яких складається рік, називаємо місяцями, бо кожен місяць як основна і єдина календарна одиниця року триває від фази Місяця-Молодика до наступної фази Місяця-Молодика. Тому кожен місяць залежить від Місяця, а кожен рік містить у собі 12 фаз Місяця-Молодика (иноді 13, якщо рік «високосний»). Серед 12 (іноді 13) фаз Місяця-Молодика є одна, визначена як точка відліку, фаза Місяця-Молодика: це Весняний Місяць-Молодик, перед Весняним Рівноденням. Якраз оця визначна точка відліку й починає новий відлік часу.
«Століття за століттям вивершувався аграрний календар нашого народу, домінантою якого була пошана природі, праці і людині. Гімн Природі, яка, як вважали наші пращури, була найвищим Богом буття, – ось ті первісні засади, на яких формувалося дайбозьке вірування і календарна обрядовість», – зазначає український народознавець, письменник і видавець Василь Скуратівський.
Новий рік наші пращури святкували з березоля. Був час, коли Новоріччя припадало на Весняне рівнодення. Наступні місяці мали назви цвітень, травень, липень, спасич (жнивень) і вересень (руєн). Ці шість місяців становили світлу пору року: час Білобога. А що наші пращури були сонцелюбами, то й початок року був встановлений органічно й мудро: на весняне рівнодення.
Ще у прадавніх примовляннях було: «Морозе, іди до нас кутю їсти!». Мороз – це наше, бо давні українці обожнювали сили Природи.
Наші пращури, природолюби-сонцепоклонники-хлібороби, жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від неї. Тож їхній спосіб мислення і ритм життя визначало Сонце і природні цикли. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий колодар, у якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята і обрядовість. Фундаментом їхнього життя був Звичай. Основними святами українців із давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне й осіннє рівнодення. Ці вшанування головного небесного світила, без якого нема життя на Землі, підкреслювали, що людина – частина Природи і Всесвіту.
Від Коляди («Коло» – це Сонце) до Коляди крутиться Коло Свароже – завершується коло обрядів і починається все заново. І так без кінця. Вірогідно, слово «календар» походить від «колодар». У час зимового сонцестояння народжується молоде сонячне світло (Сонце, Коло), яке щодня прибуває й поборює темряву. Відбувається смерть (закінчення) Корочуна: найтемнішої частини року. Так вірили наші пращури.
Стародавні свята і вірування люди забувають або спотворюють їх. Через об’єктивні (перехід на чуже літочислення) й инші причини найважливіші свята було зсунуто в часі. А це призводить до повної втрати магічної дії свята і перериває зв’язок минулого, сучасного й майбутнього нації. Свою культуру ми залишали на всіх землях, де раніше жили, тому вона досі побутує у звичаях багатьох народів, яким ми дали початок, заснувавши там цивілізації: мову, звичаї, обряди, міста…
Який рік ми б не вважали за початок нашого літочислення: 7 тисяч із гаком чи 11025, себто від Трипільської чи від Мізинської культури, кожен буде не точним, відносним. Головне – знаймо, що нам, українцям, на цій землі – понад 1 млн років! Тож нам є чим пишатись і тому маємо частіше повертатися до рідних витоків культури, мови, історії, бо саме в ті прадавні часи ми сформувалися як нація. Будьмо ж!»
