«У нього ж шестеро дітей», – у лютому2022-го приречено-слізно дивилася на старосту, що завітала до їхньої домівки, Любов Головчак з села Криничне, що на Волині. «У нас – вказівка», – знічено відповіла посадовиця, проте повістку все ж забрала. «Ти що? – взявся переконувати кохану Євген. – Я піду. Бо обов’язок такий у мене. За твої й дитячі плечі не ховатимусь. Навпаки: заради вас і мушу гнати ворога». Євген Головчак старосту догнав, повістку забрав. Оскільки у перші дні черги до військкомату були шалені, остаточно мобілізували чоловіка за третім разом – 7 березня.
«До маршрутки провести не дозволив, – розповідає дружина. – Лиш до хвіртки. Не любив сліз. Обійняв мене й дітей, старшому з яких тоді 14 років було, найменшенькій – 11 місяців. Попросив, щоб ми береглися. Запевняв, що буде на Волині. А коли небавом був вже у Миколаєві, сказав, що аргументи про шістьох дітей, щоб залишитися в тилу, не подіяли. Виявилося: обманув мене, а цей факт замовчував». Кохана ж билася як риба об лід, навіть до судів дійшла, щоб звільнили чоловіка з лав армії, адже на руках шість дітей й господарство чимале. «Спочатку я програла, а потім – не встигла, – плаче нині зовсім молода вдова. – 1 жовтня 2022-го набув чинності відповідний закон. 8-го вранці я розмовляла із заступником його командира. Той сказав висилати документи. А в обід Жені вже не стало…»
Євгенові було п’ять, коли з батьками і чотирма старшими братиками переїхали із Криму на Волинь. Волею долі строкову службу довелося нести знов у Криму, в морфлоті.
Саме з армії Євген зателефонував двоюрідній сестрі співслуживця. «Я – «Батя», – почула в слухавці 17-річна красуня. «У мене є батько», – віджартувалася Люба. 2005-й. Оператори давали кілька безкоштовних секунд. А після півночі – безкоштовно. Ох і прикипіли ж одне до одного в ледь не цілодобових телефонних розмовах й частих листуваннях впродовж 9 місяців. «Приїду – одружимося», – запевнив.
Люба, у Луцьку на бармена-офіціанта навчаючись, підробіток мала. Звільнившись на хвильку, взяли з подружкою у тому ж закладі собі супу. Якраз поскаржилася Тетяні, що довго не телефонує Женя, певно, в морі. «Аж тут до ресторану зайшов він, – ці згадки запалюють в очах щасливий вогник, що з втратою погас. – Крааасивий! У формі. Смуглявий. З неймовірною білосніжною усмішкою. Він назавжди у себе закохав. Перші обійми. Перші поцілунки. Перші розмови вживу. Складалося враження, що ми не 9 місяців листувалися і зідзвонювалися, а 9 років разом жили».
«Це моя дружина», – відрекомендував кохану рідним, щойно повернувшись з армії. Закохані спершу жили цивільним шлюбом. У 2007-му розписалися. А потім щедрий лелека раз по раз навідувався до домівки щасливого подружжя. Мама Жені всіх внуків допомагала бавити, адже жили разом. Навіть залишалася з малечею, коли син з невісткою до Польщі на заробітки їздили: докладали максимум зусиль, щоб діти нічого не потребували. «Старший Віталик народився у перший день Різдва (за старим стилем) у 2008-му, – пригадує жінка. – Нас же запевнили, що дівчинка буде. Ми все рожеве купили. «Вітаю! У вас хлопчик», – вийшов лікар до чоловіка, що чекав на сходах. «Це не моя народила, – не вірив. – Ми за дівчинкою приїхали». Віталик ж добу в рожевому був, поки магазини відчинилися й Женя все голубе купив. Потім двічі з різницею рік і місяць лелека приносив Катрусю й Артема. За ними – Станіслава й Аліну. А 2021-й подарував родині щебетульку-втіху Світлану.
Євген не чув душі у дітях. Прагнув, щоб нічого не потребували. Завжди їх чомусь навчав. А вмів геть усе: трактора фактично сам склав-переробив зі зношеного старенького, авто так само. З дерева й металу вироби робив. Працював лісовальником, а згодом на пилорамі у столиці.
Чоловік дуже гарно грав на гітарі й неймовірно співав. Перейнятий від батька, що грав на баяні, музичний хист прищепив дітям.
Попри те, що на передовій, справжній чоловік переконував кохану, що він в тилу і в нього все супер. «Він нас так беріг, – нестримні сльози усвідомлення незворотного стирають щасливий блиск спогадів. – Ми як за найнадійнішим муром за ним були». Через три місяці приїхав у відпустку – старшому сину видаляли пухлину з ніжки. О, як же молила-благала-просила не повертатися на війну. «Вибери: ми чи війна», – хапалася за козирі. «Там побратими. Мусиш зрозуміти», – обійняв. У ті короткі 10 днів розучив з Віталиком нову мелодію на гітарі. Дав завдання її вдосконалити. І вперше, як зовсім дорослого, наставив: «Я можу не повернутися. Навчиш малих всього, що я навчив тебе». А Віталика ж бо справді не лише до всіх господарських хитрощів вимуштрував – той трактор змалку водить. Як і дружина. «Я вмію абсолютно все, – не знають стримку пекельні сльози. – І косою, й пилкою, й трактором. Ми просто завше разом все робили. Навіть коли він робив щось сам, просив постояти біля нього. Одного разу Женя набрав, як нервувала, бо не заводився трактор, а в полі нагальна робота. «А ти вчися жити без мене», – риторично сказав тоді. Як же я ображалася на цю фразу.
Знав, що хвилюємося, тому телефонував завжди. Попереджав, коли буде не на зв’язку. Коли не міг набрати зі свого, телефонував з номерів побратимів. А я ті підписувала. Якось добу не чула його й дуже розплакалася, як набрав. «Мала, не плач, – заспокоїв. – Я у тебе щасливий. Минула смерть». Це була наша остання розмова. Тоді, в суботу, він сказав, що поки буде без зв’язку, що в понеділок неодмінно набере, бо ми з Віталиком мали їхати до лікаря. Суботу й неділю терпляче чекали. В понеділок почала набирати всі номери, з яких колись телефонував. Але ті мовчали».
Гнала геть погані думки. Взяла дітей й пішла на город вирізати капусту, щоб не думати. Побачила військового. Чимдуж до нього: «Живий?! Скажіть, що живий!» Той якраз доставляв похоронку… 36-річний солдат Євген Головчак загинув 8 жовтня 2022 року у районі села Петропавлівка Куп’янського району Харківської області. Повертаючись з бойового завдання, він зі ще двома побратимами підірвався на протитанковій міні.
«Розкажи мені, мамо, як наш тато загинув», – попросила якось чотирирічна Світланочка, не за роками кмітлива, як тато. «Знаєте, у кожному з дітей є так багато Жениного, – констатує жінка. – Вони усі так на нього схожі. Катруся он у військовий ліцей вступила. Тож мушу жити заради них. Бо найкращий в світі тато мав так багато щодо них планів-мрій. Якось навіть запитала у Бога: навіщо Ти дав мені стільки дітей, якщо забрав чоловіка? Але сама знайшла відповідь: якби не вони – я б збожеволіла».