63-річний Святослав Стельмах нині мешкає в Хмільнику. Більшу частину життя пропрацював у котельні військового шпиталю. А коли трапилися проблеми зі здоров’ям і чоловіку стало важко пересуватися, господарював удома. Інколи з друзями вдавалося вибиратися на риболовлю…
«Коли почалося повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю, в нашому будинку культури стали збиратися люди і плести маскувальні сітки, – розповів Святослав. – Волонтерський колектив «Добрі справи» очолила Людмила Амосюк. Туди ходила допомагати і моя сусідка Валентина Капустюк, яка й розповіла мені про брак основ для плетіння. Згадав, що маю одну, яку давно зробив сам. Тож віддав для доброї справи. А згодом подумав собі: колись умів плести їх, тож треба спробувати допомогти. Бо як же ж іще міг підсобити нашим Захисникам? З того часу вже третю зиму плету ці основи вдома».
Вам також може сподобатися
Нитками чоловіка забезпечують волонтери. Навіть з Польщі їх передавали, коли тут не могли дістати.
За словами Святослава, нині він плете свою 101-шу сітку. Найчастіше затребуваний розмір – чотири метри на шість. На одну таку чоловік витрачає тиждень безперервної роботи. А коли вимикають світло, для роботи залучає два ліхтарі.
На фото: Святослав Стельмах нині плете вже свою 101-шу основу під маскувальну сітку.
Фото з домашнього архіву майстра.
«Це якщо нитки білі – ще можна при них плести, а от з чорними – погано видно, – ділиться буднями Святослав Анатолійович. – Але роботу рідко зупиняю, бо від волонтерів знаю, що сіток на фронті, на різних напрямках, потрібно чимало. Плету і звичайні, якими маскують і людей, і техніку, й антидронові. Проте для їх виготовлення не всі нитки годяться – потрібні набагато міцніші. Щоб слугували з користю».
Коли поцікавилася в чоловіка, чи важко навчитися такому ремеслу, він відповів, що за п’ять хвилин і я зможу це робити. Колись він сам кілька разів подивився, як те роблять інші, відтоді ці навички завжди з ним. «Щоб сплести таку основу, – каже Святослав Анатолійович, – потрібні нитки, човник, терпіння і час». Нехитрий інструмент – човник – він колись давно змайстрував сам. А часу та терпіння йому не бракує.
«Казати, що вже набридло, що не хочу їх плести – було б негарно і неправильно, – стверджує Святослав Стельмах. – Сили мають бути. Бо нашим хлопцям на передовій ще важче. Тож ми повинні робити все від нас залежне, свій посильний вклад, щоб Перемога України була ближчою».
