Екоферма «Пані Юпітер» розташована у селі Хотімля на Харківщині за 30 кілометрів від російського кордону. До повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю це було досить потужне господарство, де утримували 600 корів, з яких 350 дійних, працювала сироварня та кондитерський цех. Все змінилося після 24 лютого 2022 року. Ферма на пів року опинилася в окупації, вороги планували її націоналізувати. А її засновниця, пані Наталя, була відрізана від свого дітища – перебувала на той час у Харкові. Працівники ферми виживали разом із тваринами: не вистачало ні їжі людям, ні кормів худобі. Проте вони зберегли ферму, а після звільнення відродили й виробництво сирів.
Амбітні плани
Вам також може сподобатися
Наталя Коваль – корінна містянка, харків’янка. Свого часу була викладачкою Харківського економічного університету, працювала топ-менеджером у різних компаніях, займалася науковою діяльністю. «У місті я не могла знайти якісне молоко, щоб приготувати дітям йогурт, – розповідає пані Наталя про момент, коли ідея про створення молочної екоферми лише зароджувалася. – Тоді порадилися з чоловіком і вирішили зайнятися виготовленням екологічно чистих молочних продуктів». Оскільки обидва не мали ані потрібних знань, ані досвіду роботи у сільському господарстві, втілювати свою мрію почали з навчання. Чоловік опановував ветеринарну науку, Наталя цікавилася переробкою молока та виготовленням сирів. Паралельно шукали місце для майбутньої ферми. Знайшли його у Хотімлі.
«За радянських часів там була ферма, – продовжує пані Наталя. – Але майже всі будівлі були зруйновані. На тому місці у 2012 році ми почали зводити свій перший корівник. А у 2013-му вже почали отримувати молоко екстрагатунку. Ми працюємо за європейськими стандартами. Корів утримуємо без прив’язі, у корівнику немає вікон, замість них – сітка, а у холодну пору року опускаємо штори. Таким чином тварини дихають свіжим повітрям. Ми навіть отримали статус демонстраційної ферми –до нас приїжджали інші фермери. Також ми організували зелений туризм, для чого почали співпрацю з базами відпочинку. Так одночасно вдалося популяризувати своє село, забезпечити людей екологічно чистою молочною продукцією, давати змогу містянам відчути принади сільського життя».
І ні на мить не зупинялися у своєму розвитку: у 2015 році відкрили сироварню та зареєстрували власну торгову марку – «Пані Юпітер», згодом, у 2021-му, запрацював і кондитерський цех. А на власних полях вирощували кукурудзу й люцерну, з яких виготовляли силос і сінаж, що є основою раціону корів. За допомогою отриманих грантів відкрили школу сирного та кондитерського мистецтва, де ділилися власним досвідом.
«Ми навчалися у колег з Австрії, Німеччині тому, як потрібно об’єднувати зусилля громади, – продовжує пані Наталя. – Планували проводити майстер-класи з виготовлення сирів, адже у цій справі є свої хитрощі. Частину молока здавали на молокопереробний завод, іншу частину переробляли самотужки. Тож напередодні повномасштабного вторгнення почувалися впевнено, потужно розвивалися, мали багато планів».
Окупація
Практично з перших днів повномасштабки село опинилося в окупації. «Я тоді якраз була у Харкові, на фермі залишилися мій чоловік, працівники, – пригадує ті дні пані Наталя. – Хоч одразу була паніка, проте ми думали, що той жах триватиме два-три тижні. Сподівалися, що світова спільнота не допустить такої страшної війни. Проте ворог тиснув. І ферма опинилася у пастці. Молокопереробний завод, куди ми здавали молоко, закрився. Та й навіть якби працював, доїхати до нас не було змоги. Ми не мали куди подіти молоко, віддавали селянам безкоштовно, а частину просто довелося вилити. Не вистачало ветеринарних препаратів, кормів, солі… Люди, ризикуючи своїм життям, перевозили дещо через лід на санчатах, оскільки міст був підірваний. Взагалі виживати ставало все важче, в село навіть хліба не могли привезти. Наші дівчата на кондитерському обладнанні приловчилися випікати хліб. А борошно мололи з кукурудзи, яку запасли для корів. Також виготовляли кисломолочний сир, роздавали молоко й сир односельцям. Власне, завдяки самовідданій праці наших працівників та мого чоловіка вдалося врятувати ферму. Проте, на жаль, деяких корів ми таки втратили».
Весь цей час пані Наталя була у Харкові, щохвилини думала про своє дітище, хвилювалася, що втратить усе. «Окупанти повідомили, що до 1 вересня ми маємо стати на облік у Купʼянську. Коли ми цього не зробили, нам сказали, що крайня дата — 1 жовтня. В іншому випадку ферму націоналізують, і в неї будуть нові власники. Але 10 вересня Харківщину визволили від окупантів. Про це я дізналася з соцмереж».
Відродження
Наталя одразу вирішила їхати на свою ферму. Це було непросто, адже дороги були заміновані, мости підірвані, діяла пропускна система. «На ферму мені вдалося потрапити 20 вересня, – продовжує жінка. – Там вже не було електропостачання, закінчилось пальне для генератора. І ми не могли корів ані подоїти, ані нагодувати. Тож моя ціль була провезти дизель. Я отримала дозвіл, і з допомогою волонтерів ми перевезли дизель в бочках на КамАЗах, бо бензовози не погоджувались їхати. Електрику нам дали аж через місяць. До цього часу я таким чином підвозила пальне. Тоді на нашій фермі виник такий собі пункт незламності: люди приходили до нас зарядити телефони, обговорити новини. А 10 жовтня 2022-го, через більш ніж пів року, до нас нарешті приїхав молоковоз, забрав 500 літрів молока».
Корови хоч здебільшого і пережили окупацію, проте були виснажені й худі – «стали моделями», як з сумом жартує фермерка. Більшість чоловіків, які працювали на фермі, долучилися до лав Збройних сил. А працівниці хоч теж були виснажені, проте повні оптимізму. Так, незважаючи на усі негаразди, усі разом почали працювати над відновленням ферми. Найбільшою проблемою було брак кормів. «Допомагали прості люди – надсилали гроші, а ми усюди шукали сіно, – каже фермерка. – Його не так багато вдавалося знайти, й до того ж вартість доставки майже дорівнювала вартості сіна. Та завдяки підтримці Всевишнього та самовідданості працівників нам вдалося дотягнути до травня 2023 року, коли змогли нарешті заготувати багато сіна. А в червні вдалося запліднити корів. Так вже навесні цього року почали відвантажувати по 3-4 тонни молока. Хоч це не 7 тонн, як було до повномасштабного вторгнення, проте все ж непоганий результат. Відновили роботу сироварні та кондитерського цеху».
Хоч ферма «Пані Юпітер» розташована за 30 кілометрів від кордону з росією, пані Наталя навіть думати не хоче про переїзд в інше, безпечніше місце. «Під час окупації я думала про евакуацію ферми, тому що не уявляла роботу на території недодержави, – каже вона. – Однак після деокупації такий варіант не розглядається. Це буде зрада моїх дівчат, які у такі важкі часи не залишили корів напризволяще, зберегли ферму. Так, дехто виїжджав, проте згодом більшість повернулися, бо усіх нас тягне додому, тут наше коріння, наша душа. Громада підтримує нас, а ми — громаду. Мені дуже приємно, що селяни вітають мене на вулиці. Коли я приїхала після звільнення від окупації, то мені дякували, казали: «Завдяки вам ми вижили». Коли ти відверто працюєш і люди бачать, що ти робиш, то намагаються допомогти».
Наталя Коваль — приклад того, що постійно потрібно вдосконалювати свої знання та вміння і набувати нових. А ще — що вчитися ніколи не пізно. Вона часто бере участь в різноманітних навчальних програмах, тренінгах, майстеркласах. «З таких заходів завжди повертаюся окрилена, вони мене надихають на подальший розвиток. Адже коли ти будуєш плани і віриш у них, тоді їх вдається виконати. А коли знаходиш однодумців – це надає додаткових сил», – ділиться фермерка.
