У брошках рукодільниці відчувається українська душа, яка сумує за батьківською хатою, мальвами при дорозі, до болю знайомою стежиною до рідного дому, яблуневим садом, квітучою вишнею… Валентина Шаталова створює неймовірну красу, а образи для своїх виробів придумує її фантазія.
Народилася і виросла Валентина Анатоліївна в Краснопавлівці, що на Харківщині. Але багато років мешкає в Лозовій неподалік рідного селища. Після закінчення Слов’янського державного педінституту здобула фах логопеда-дефектолога й тривалий час працювала з дітьми в міській поліклініці. Однак про своє захоплення плетенням та вишиванням ніколи не забувала. «Мені з дитинства подобалися різні прикраси, але я ніколи не думала, що зможу і буду їх виготовляти, – зізналася майстриня. – Років з семи я плела спицями, гачком. Матуся вміла й мене навчила. А бабуся прищепила любов до шиття. Здебільшого одягала рідних. Плела і шила мамі, чоловіку, сину, сестрі, собі…»
Після початку повномасштабного вторгнення Валентина Анатоліївна разом з чоловіком, Володимиром Миколайовичем, на два місяці переїхали до сина і невістки в Запоріжжя. «Щоб не збожеволіти від усвідомлення того, що в нашій країні війна, я почала щось майструвати. Так і з’явилася ідея створювати брошки, – розповідає жінка. – Спочатку замислила зобразити українську хату. Попросила всіх рідних її намалювати, але з усіх варіантів вибрала ту, яку зобразила сама».
Володимир Миколайович тривалий час працював архітектором, тож нині допомагає дружині проєктувати основу для її виробів, прокреслює кути, вираховує розміри. Для виготовлення прикрас пані Валентина нині використовує не лише нитки, але й шкіру, намистини, стрази, італійський люрекс, французьке муліне, картон, флізелін та інші матеріали.
«Друзі, знайомі часто привозять їх мені з-за кордону, – каже майстриня. – А ідея спочатку народжується в моїй голові, затим зображаю її на малюнку і вже потім починаю створювати за допомогою підібраних матеріалів. Знаєте, коли втілюю свій задум, коли беру до рук голку, нитки, час наче зупиняється. Тоді не думаєш ні про їжу, ні про те, яка зараз година».
Майже всі прикраси Валентини Анатоліївни – на патріотичну тематику. На брошках «оживають» обриси українського села, тополі та колоритні мальви, рідні краєвиди, барвисті пори року, птахи та все те, що дуже дороге нашим людям. Також жінка полюбляє майструвати красу у стилі бохо, якому притаманна легкість, невимушеність, простота та оригінальність. Цей стиль нині дуже до вподоби молоді. У її руках народжуються птахи, квіти, дивовижні зайчики й лисички, котики та песики. Жінка оздоблює сумки, створює декор для різноманітних свят.
Брошки майстровитої рукодільниці вже завоювали серця багатьох шанувальників як в Україні, так і за кордоном. «Партію прикрас замовили українські дівчата, які нині мешкають в Сполучених Штатах Америки. Вони продають різні речі на аукціоні, а кошти від продажу передають на потреби Збройних сил України. Частину своїх виробів я передала їм безкоштовно. Крім того, для наших Захисників виготовила багато оберегів», – каже майстриня.
Жінка додає, що жодного разу навіть не думала про те, щоб покинути Україну. У родині всі дуже патріотично налаштовані. Син і невістка – лікарі. Валентина продовжує створювати красу, допомагати українським військовим, пропагувати нашу культуру та традиції. У цьому їй часто допомагає чоловік у вільний від роботи час. Кожен на своєму місці робить усе, щоб ця клята війна, розв’язана кремлівським режимом, нарешті закінчилася перемогою України.
