Війна не скінчиться ні завтра, ні через тиждень: усвідомлення цього невідворотного фатуму щоднини, починаючи від 24 лютого 2022-го, все міцніше вкорінювалося в свідомості кожного українця. Кожен шукав своєї ніші в цій надто вагомій історичній події: хтось одразу подався боронити країну, хтось став волонтерити, хтось рятувати життя, хтось прихищати вигнаних з рідних домівок війною знедолених, хтось стрімголов, торгуючись з такими ж, мчав за кордон, в безпеку, хтось робив фіктивну інвалідність собі, дружині, батькам, хтось зачинявся в чотирьох стінах, опанований страхом не перед ворогом – перед мобілізацією… Словом, багато ролей, бо багато учасників. Всяк вибирав своє, до душі близьке, споконвічно рідне. Кожен проявив власну сутність. І кожен свою матиме відповідь на запитання нащадків про власну участь в цій війні.
Ці напрочуд справжні українки могли б спокійно сидіти вдома, звично ходити на роботу, пишатися дітьми, радіти онукам, насолоджуватися розміреними сімейними буднями, турбуватися про родини і вряди-годи відчепно донатити. Утім материнські серця справжніх Берегинь боліли й болять за кожного, хто взяв до рук зброю для захисту від ворога. Непідробні доньчині почуття до неньки України спонукали до вчинків й сповнювали лютою ненавистю до ворога.
У червні 2022-го Таміла Саморіз, Марина Муравська, Людмила Зубчук із Кашперівського старостату, що в Баранівській міській територіальній громаді на Житомирській Звягельщині, за власні кошти купили необхідну продукцію, віднайшли-домовилися за вагончик з усіма комунікаціями, в якому розмістилися. Рідні допомогли з духовками, дістали газові плитки й балонний газ, автоклави… Тушкованки, каші, грінки, смачне домашнє печиво… Робота кипіла. Втома відступала. З часом не рахувалися. Першу партію приготовленого завантажили в автівку й повезли у Баранівку, до відомого тамтешнього волонтера.
Це вже нині і посилками відправляють, й до них за продукцією приїздять. Бо приготоване золотими руками цих небайдужих жінок знане вже у всій Україні: оборонці зі всіх регіонів смакотою ласують, з родинами враженнями діляться. «Поліські господині» – так назвали свою волонтерську групу. Очільницею обрали Тамілу Саморіз. Згодом до них доєдналася Валентина Панчук. Одразу стали активно допомагати донатами й продукцією земляки, місцеві підприємства.
Відтоді ці сильні духом жінки відправили на фронт понад п’ять тонн печива, близько 1 300 банок тушкованки, майже 500 банок саморобного згущеного молока, чотири десятки кілограмів вакуумованого м’яса, 176 кілограмів вакуумованих каш, більше пів центнера таких же грінок, трьох центнерів сягають квашені ними огірки…
«Узимку, в такі холоди, збираємося рідше, – розповідає Таміла. – Стовідсотково у неділю. А якщо є нагальні замовлення, то, зрозуміло, частіше. О восьмій ранку з дому виходимо, до п’ятої кулінаримо. Нині у нас вже інше приміщення, яке переобладнали з колишнього колгоспного. А бачили б ви, скільки прапорів із підписами, подяк від Захисників у нас! То більшої нагороди й не треба. Дістатися сюди снігами трохи важко. То ж щоразу мій чоловік нас завозить. До слова, сім’ї кожної з нас теж так чи інакше залучені до нашого процесу. Допомагають, хто як може. Долучаються небайдужі земляки. У нас немало хлопців й дівчат стали на захист України. Одна із трьох доньок нашої Марини Муравської – військова».
Починаючи з минулого року, господині зійшли виключно на найвибагливіші різновиди домашнього печива. Осягнути тушкованки й м’ясну продукцію, зізнаються, вже не під силу: кошти зібрати суттєво важче, як тоді, на початку великої війни, м’ясо здорожчало… Не приховують жінки, що й випікання печива – теж недешевий процес – іде як по маслу. Люди втомилися донатити. Та й вже чи не у кожній хаті мають тих, хто Захищає. Тому щоразу звітують, щоб довіряли. Тому щоразу нагадують, що там, на фронті, ой як нелегко, що завдяки їм тут спокійно. Щоб допомагали. Бо це важливо. Бо Перемога – прерогатива кожнісінького.
«Ваші смаколики пахнуть домом і мамою», «Таке я міг їсти тільки вдома», «Ви вже відомі у всій Україні, бо нині вашою смакотою ласували оборонці зі всіх регіонів», «Дякуємо, що за таку направду відчутну підтримку»… – таких відгуків, що тішать їхні материнські щирі серця, безліч. Побажань від Захисників – ще більше. У них ж одне-єдине на всіх – дай, Боже, якнайшвидшої Перемоги! Й заполонять усенький старостат звабливі запахи переможного печива від «Поліських господинь».
