Але цей шлях не був прямим. Перша освіта в Інни Анатоліївни – медична. Вона навчалася у медичному коледжі, працювала медсестрою у лікарні, школі. Також закінчила Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини і здобула фах психолога.
«Коли навчалася на психолога, зрозуміла: треба займатися тим, що тобі подобається в житті, тобто йти за покликанням, – розповідає Інна Слободяник. – Тому із медичної сфери я перейшла у культуру, розвивала свої здібності, адже знала: це знадобиться для роботи з дітьми. Нині очолюю місцеву філію Бершадського центру культури і дозвілля».
А подобалося Інні малювати завжди, ще зі шкільного віку. Розгледів іскорку таланту дівчинки, її схильність до образотворчого мистецтва місцевий самобутній художник Петро Суржиков. «Мама випадково привела мене до Петра Івановича, який у будинку культури вів гурток художнього мистецтва, – продовжує Інна Слободяник. – Це надзвичайно талановита і дуже добра людина. Я почала ходити до нього на заняття, він багато чого мене навчив. Петро Іванович ніколи не сварив, уміло скеровував, наполегливо навчав дітей, допомагав їм розвивати свої здібності. Я дуже захопилася малюванням, почала писати портрети. А під час навчання у медколеджі настільки захопилася цим, що у мене останні аркуші усіх зошитів були у малюнках. Викладачі спочатку сварилися, а потім їм теж було цікаво дивитися на мої роботи».
Певний час Інна Анатоліївна шукала себе як художницю. Вона створювала художні портретні ляльки з обличчям людини. Зізнається: це хоча і складна, але дуже цікава робота, яка, втім, потребує чималих коштів. «Згодом захопилася шаржами, – продовжує Інна Слободяник. – Розпитую замовника про його професію, дитячі і теперішні мрії, вподобання. Черпаю інформацію й від його друзів. Потім втілюю мрію замовника у портреті-шаржі. За усі ці роки я написала десь з пів тисячі шаржів. Нині вони дуже популярні – їх дарують на день народження, на весілля, під час відзначення інших урочистих, пам’ятних подій. Це гумористичний стиль, він викликає захоплення, сміх, позитивні емоції».
Не так давно художниця почала займатися барельєфною ліпниною, створює об’ємні картини. Стверджує: це дуже цікаве мистецтво. «Основа барельєфної ліпнини – гіпс і вода, – пояснює Інна Анатоліївна. – Суміш застигає, стає як камінь. І цю кам’яну основу розфарбовую. В роботі з картинами й раніше використовувала штукатурні пасти, які більш цупкі, міцні, протиударні. Згодом для оздоблення картин почала використовувати коштовне й напівкоштовне каміння, а також поталь – тонкі листи фольги, призначені для імітації поверхонь золота. Усе це дозволяє досягти цікавих декоративних ефектів».
«Творчість – це моє єство, це моє життя, – каже Інна Анатоліївна. – Я не уявляю себе в жодній іншій професії. Психологічна освіта дуже допомогла мені розібратися в собі. Коли я психологічно визначила свій портрет, остаточно зрозуміла: мій шлях – тільки творчий. Вирішила: нікуди не буду звертати».
Тематика творів художниці різноманітна. Вона працює в основному під замовлення, тож це може бути, скажімо, годинник за індивідуальним ескізом, різні картини, пейзажі тощо. Їй також подобається популяризувати українську тематику.
А де ж черпає натхнення художниця? «Надихаюся гарними речами, відвідую виставки, знайомлюсь з роботами художників, подорожую, шукаю цікаві локації, дружу з творчими людьми, – ділиться секретами своєї творчості пані Інна. – Буває, дивлюся якусь виставку – і я вже хочу створити щось своє».
Досконало опанувавши багато технік, жанрів художньої творчості, Інна Слободяник замислилася над тим, щоб до мистецтва, зокрема образотворчого, долучити дітей і передавати їм свої досвід, знання, навички. Так два роки тому було створено дитячу художню арт-студію «Браво», яку відвідують понад шістдесят здібних, талановитих дітей. А вихованці, які вже досягли високого рівня майстерності й мають вагомі здобутки, поповнюють ряди літературно-мистецького об’єднання «Вишиванка», мистецьке крило якого вона й очолює. «Наше творче об’єднання в новому форматі торік потужно стартувало, – констатує вона. – Маємо класного, креативного керівника – Ларису Натолочну, яка вміє гуртувати людей, організувати і провести захід, створити якусь подію, щоб показати рівень, успіхи митців. Коло учасників «Вишиванки» розширюється. Я запропонувала приймати в її ряди і талановитих дітей, молодь, адже це для них стане стимулом ще активніше працювати. Вони бачитимуть приклад дорослих і чого можна досягти у творчості, зростатимуть як митці, шліфуватимуть свою майстерність».
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
