Невгамовна енергійність й неприборкана активність, помножена на почуття надмірної відповідальності, в цій диво-жінці присутні з пелюшок. Ще зі шкільних років відвідувала чи не усі гуртки і секції у рідній Задунаївці, що на Болградщині в Одеській області. І в’язальний, і танцювальний, і вокальний. «Як вийду вранці зі школи, – пригадує, – то об одинадцятій вечора батько вже із самбо зустрічає». При цьому ще й добре вчитися примудрялася. Опанувавши фах ведення готельно-ресторанного бізнесу у Національному університеті культури і мистецтв, дівчина працювала у провідних готелях й ресторанах Одещини. А коли чоловікові, що має два дипломи (з сільськогосподарського вишу й технологічного), запропонували у Херсоні перспективну роботу, подалася за ним.
Півтора десятки років Любов Волканова із сім’єю мешкали у Херсоні. Там, крок за кроком, міцно стали на ноги, придбали-облаштували добротний будинок. Там у жінки з кожним днем набирав рентабельності улюблений бізнес: не лише час, а й душу з серцем вкладала у власний салон краси. Там сталася найважливіша подія у житті подружжя: Всевишній подарував Тетянку і Сашка. А ще там жінка активно волонтерила: збирала гроші для діток зі спінально-м’язовою атрофією.
Вам також може сподобатися
«До Болграда ми переїхали за пів року до початку повномасштабного вторгнення, – розповідає Любов. – Чоловікові запропонували роботу у місцевому потужному агропромисловому комплексі».
Свій будинок на лівому березі Дніпра Волканови продати не встигли. Місцевість з першого дня повномасштабки під окупацією. І хоч чоловік повністю забезпечує родину, жінка, яка не звикла сидіти без діла, планувала відкрити власну справу й у Болграді. Утім, каже, цю справу вже відклала на після Перемоги. Вона й тут планувала допомагати хворим дітям і дитбудинкам. Проте ненависть до клятого орка й непоборне прагнення вигнати його з рідної землі сподвигли підсобляти Захисникам. Тож і до плетіння сіток долучалася, й передачі на фронт пакувала. А коли вирішила вдосконалити знання української, бо все ж болгарка за національністю, познайомилася зі знаною болградською волонтеркою Оксаною Кілафли. Тож уже три роки, як цей потужний дует двох красунь спонукає краян донатити і допомагати Захисникам, надто 88-му окремому батальйону морської піхоти. Зоною відповідальності Любові стали ярмарки й розіграші. Напрочуд творчій особистості організація й оздоблення завжди даються на відмінно. Творче оформлення розіграшів лотерей – теж її прерогатива.
П’ятнадцятирічна донечка й десятирічний син, беручи приклад з батьків, активно, як і їхні ровесники, долучаються до проведення усіх шкільних заходів на підтримку армії. Сашко бере участь у «Джурі». Матуся, як й інші батьки, допомагає готувати з ними усілякі поробки на ярмарки. Потужно допомагає фронту й чоловік Микола. Крім того, фермер часто-густо для лотерейних лотів надає різну сільгосппродукцію.
…Якось Любу подружки-волонтерки попросили скомпонувати так званий практичний букет. Зараз ж модно букетувати ексклюзивні напої, солодощі, м’ясо-ковбасні вироби, мильні чи інші штучні квіти й подібне. За одним замовленням з’явилося інше, за ним – третє й так далі. «Стоп, – раптом осяйнуло. – Я ж можу заробляти цією творчістю».
Родина Волканових не просто з гордістю носить вишиванки. І діти, і батьки докладають чимало зусиль, аби найшвидше наша Перемога.
Змалку залюблена у творчість майстриня, що прагнула опанувати нову галузь у своїй діяльності, закупила необхідної фурнітури, матеріалів, продукції. І, як мовиться, пішло-поїхало. Якраз перед цим Новим роком створила сторінку в соцмережі. Там виставляє свої роботи. Підписники захоплюються красою її виробів. Тож зрозуміло, що кількість замовлень щоднини збільшується. «Що ж ти накупила трояндочок, якщо замовляють в основному композиції для чоловіків?» – по-доброму пожартував Микола. «Ще прийде трояндовий час», – відповіла впевнено. І правда: до жіночого дня від замовлень не було відбою.
Виготовлення букетів – хобі, що відволікає від принесених війною тривог. Після Перемоги ця прогресивна енергійна жінка неодмінно відкриє якийсь масштабний проєкт. Наразі ж продовжує активно волонтерити, організовувати ярмарки, лоти, на кожен з яких неодмінно виставляє свої роботи. Виручені кошти стовідсотково передає на потреби Захисників.
Роботи майстрині дивують неповторністю
… «Усі наші друзі, знайомі, куми залишили окупований Херсон, – розповідає жінка. – Залишилися там переважно старенькі, які не захотіли й не змогли залишити роками нажите-зароблене, й ті, чий бізнес продовжує заробляти гроші і в тих умовах. А наші діти так часто запитують, коли ми поїдемо до нашого лісу. Вони ж бо там народилися. Там росли. Там усе їм до болю рідне. Та ми розуміємо, що навіть після Перемоги ступити до рідного лісу ще можна буде нескоро». Найбільша мрія цієї справжньої за духом українки – якнайшвидше Переможне небо: «Хочеться знову допомагати діткам. Аби хлопці повернулися додому. Живими і здоровими».
