Сім’я Конюшів з Луганщини в 2014 році зуміла виїхати з-під окупації та ще й вивезти пасіку, якій присвятило життя не одне покоління бджолярів.
Олексій Конюша – бджоляр у четвертому поколінні. Його прадід був добре відомий на Київщині пасічник. Завдяки медовій справі познайомилися й батьки Олексія: Надія Анатоліївна та Сергій Григорович навчалися в столичному інституті бджолярства. За направленням опинилися на Луганщині – доглядали велику колгоспну пасіку.
Вам також може сподобатися
«Коли Союз почав розпадатися, звісно, батьки хвилювалися за свою працю, якій віддали багато років життя, – каже Олексій. – Тож почали потроху викуповувати майно пасіки. Цей процес тривав аж до 2006 року, доки її повністю не отримали у власність. Але розвивати справу завадила війна. У 2014 році росіяни з’явилися в Луганську. Тож ми вирішили їхати подалі від небезпеки, оскільки займали тверду проукраїнську позицію. Я не раз брав участь у подіях на Майдані у Києві, та й місцеві знали наше ставлення до окупантів».
Поїздити родині довелося чимало. Київ, Ужгород, Кривий Ріг, Полтавщина… Весь час Олексій думав, як себе реалізувати, чим заробити для потреб сім’ї. Тим більше, з дружиною Анастасією вже виховували донечку Мирославу.
«Вона народилася на Полтавщині, – продовжує Олексій. – На той час я не працював за фахом, бо зі мною як з гравцем молодіжної команди з футболу «Зоря» розірвали контракт ще в рідному селищі Фабричному, що на околиці Луганська, на початку війни. Тож вирішив зайнятися тим, чим славилася наша родина – бджільництвом. Разом з батьками у травні того ж року змогли вивезти вцілілі бджолосім’ї з окупації. Для цього найняли дві вантажівки-п’ятитонники. Проте через те, що селище розташоване неподалік Луганського аеропорту, за який точилися важкі бої, під час обстрілів багато вуликів згоріли, загинули бджоли. Із 180 сімей вижило лише 30. Відсотків 80 змогли врятувати медового інвентаря».
Спочатку пасіку облаштували на Полтавщині. Там, за словами Олексія, їм дуже допомогли місцеві люди, підсобив тамтешній фермер. Проте згодом Конюші підшукали гарне місце та житло на Черкащині – поблизу Канева.
«Сьогодні вулики тримаємо в двох селах. За ними доглядаємо з батьками. Хоча вони прихильники старої школи пасічників, а ми дещо осучаснюємо підходи, однак часто звертаємося за порадами і до них», – каже Олексій.
За словами чоловіка, розвивати медову справу допомагали різні гранти: і національні, і міжнародні. За їхньою допомогою та власним зусиллям вдалося збільшити пасіку до 400 бджолосімей.
У 2017 році у родині сталося горе – на війні загинув молодший брат Олексія – Руслан. Дев’ятнадцятирічний хлопець з самого початку добровольцем пішов боронити рідну Луганщину від російських загарбників. Воював у підрозділі «Айдар» та інших. За звільнення Щастя навіть отримав медаль. На жаль, на Новотошківському напрямку, кілометрів за сто від рідного дому його життя обірвалося… Поховали Героя на Київщині, де тоді мешкала родина.
Повномасштабне рашистське вторгнення в нашу країну знову змусило Конюшів хвилюватися за своє життя, за життя дітей, адже в Олексія з Настею вже підростав і маленький Олексійчик. На четвертий день батько вивіз жінок і малюків спочатку на захід України, затим вони поїхали за кордон. Проте невдовзі повернулися, бо не хотіли жити окремо від своїх чоловіків, від справи, яка вже давно стала спільною.
«Пасіка – це наука, – запевняє Олексій. – Це дуже серйозна справа, яка інколи буває не рентабельна. От як зараз – мед впав у ціні, війна, мало хто витрачає кошти на цей продукт. Але ми рук не опускаємо. Нині виготовляємо різні продукти: кілька сортів меду, сім різновидів крем-меду, мед з горішками, воскові свічки. Їх реалізовуємо в магазини, продаємо в інтернет-мережі. Наша мрія – збільшити пасіку до 800 бджолосімей різних порід».
Крім того, Олексій продовжує свою улюблену спортивну справу – тренує місцеву футбольну команду.
Справу Конюшів є кому продовжувати – Мирославка та Олексійчик вже часто підсобляють батькам та бабусі з дідусем біля вуликів. І, як жартома каже дорослий Олексій, що його трирічний син, спочатку футболіст, як він сам колись, а вже потім – пасічник, життя може вносити і свої корективи на плани людей. У цьому вже переконався молодий пасічник.
