Дитинство і юність Михайла Каменяра минули у рідному селі Мурафа на Поділлі. Після школи закінчив водійські курси, тож і строкову службу відбув на посаді водія. А коли повернувся додому, допомагав батькові-комбайнеру в місцевому колгоспі: був його помічником. Також працював трактористом.
«Ми одружилися в 1995 році, – почала свою розповідь дружина Наталія. – Тоді Михайло переїхав жити в моє село Клекотина, що розташовувалося по сусідству. Влаштувався водієм у сільськогосподарське підприємство. Підростали син Юрій, донечка Тетянка. Коли їй прийшов час вступати після школи, чоловік вирішив їхати на заробітки, бо потрібно було платити за навчання. Працював будівельником і в Україні, і за кордоном. Доводилося зводити чимало храмів. А коли почалося повномасштабне вторгнення, його бригада якраз трудилася над спорудженням костелу в Гайвороні».
Вам також може сподобатися
Повістку чоловіку вручили на рідному подвір’ї. Одразу ж пішов до військкомату. Востаннє переступив рідний поріг 3 жовтня 2023 року.
Навчання проходив на Миколаївщині. За словами дружини, мав бути танкістом, але попросився у десантники. У 95-ту десантно-штурмову бригаду. Туди й потрапив. Служив на посаді стрільця-санітара. Мав позивний «Кірпіч». Мабуть, від фаху будівельника придумали.
Перший бій прийняв у Харківській області. Разом з побратимами тримав оборону на Куп’янському напрямку.
«Останній раз розмовляла з ним 13 грудня. Зателефонував. Сказав, що живий-здоровий. Що все у нього добре. А 14-го його вже не стало. Проте повідомили нам цю жахливу новину лише 19-го…» – пригадує Наталія.
Що сталося того дня, жінка точно не знає. Один з побратимів повідомив, що їхня група у складі шести чоловік зайшла в посадку. Її ворог накрив з артилерії. Тоді загинуло троє, а інші отримали поранення.
Поховали Михайла Каменяра на Клекотинському кладовищі.
«Дуже важко без чоловіка, без тата. Він був нашим порадником, помічником, надійним плечем. За життя він був таким енергійним, добрим, веселим, компанійським. Любив риболовлю, будував плани на майбутнє. Яким вже ніколи не збутися…» – каже дружина.
