Вам також може сподобатися
Сестра-монахиня завжди мріяла побувати на Донбасі, адже народилася у шахтарському краї – Червонограді Львівської області. За фахом – вчителька музики, закінчила Дрогобицький музичний коледж, але за покликом душі присвятила життя служінню Богу. У чернецтві вона вже понад 30 років.
«У 2005 році я переїхала з місією в село Многопілля Амвросіївського району, що на Донеччині, – почала свою історію сестра Теодосія. – З часом створила там Свято-Успенський жіночий скит. Як вчителька я завжди хотіла займатися з дітьми, тому організувала в селі літні етно- та екотабори, до роботи яких залучала студентів з Тернополя, аніматорів зі Львівщини. Нам також допомагали волонтери, священники. Ми старалися пропагувати духовні, культурні цінності, вчити дбати про навколишнє середовище. Дітям дуже подобалося дізнаватися більше про українські традиції, обряди. Згодом наша робота поширилася і в місцевих навчальних закладах. Директори шкіл, представники влади йшли назустріч та запрошували до себе з виставами».
Отак крок за кроком на Донеччині хлопчики та дівчатка, навіть дорослі вперше в житті побачили, як на заході України відзначають Коляду, Різдво, справляють весілля, уродини… Залюбки брали участь у вертепах, водили козу, співали колядки, веснянки. А також вчилися плести тин, збиралися на толоку, робили саман (будівельний матеріал для спорудження стін, що являє собою невипалену цеглу із суміші глини, соломи та піску), малювали писанки, мотали ляльки тощо.
І в окупації пропагувала українське
«Коли мені земляки передавали вишиті рушники, сорочки, я дарувала їх своїм вихованцям та вчителям, – каже сестра Теодосія – Всі залюбки ходили в українському національному одязі, прикрашали оселю вишитими полотнами.Більшості подобалася моя праця. Тож коли в 2014 році на Донеччину прийшли окупанти, нам ще відчиняли двері, щоб побачити різдвяний вертеп».
Через все більшу небезпеку та погрози з боку окупатнів і проросійськи налаштованих громадян Теодосії довелося поїхати з села та оселитися у кафедральній церкві Донецька.
«Я продовжувала працювати з дітьми – тими, які приходили до нашого храму. Разом робили і оздоблювали кімнату в етностилі: виготовили піч, лежанку, скриньки та інші речі. Все робили з підручного матеріалу- макулатури, пластмаси, пінопласту, піддонів. Словом, з того, що звикли викидати на сміття», – каже сестра Теодосія.
В Донецьку монахиня проживала в підвальному приміщенні два роки, а в 2018 році була змушена покинути місто, бо сирість та холод далися взнаки. Тож Теодосія прийняла рішення виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію і поселилася в Зарваниці Тернопільської області, де розташований Марійський духовний центр – одна з головних святинь Української Греко-католицької церкви (УГКЦ).
«Ми знали, що проїхати блокпости доволі проблематично, тож повидаляли з телефонів те, що окупантам могло здатися підозрілим. Вони запитували про зброю, якої у нас, звісно ж, не могло бути», – поділилася спогадами сестра.
Повернутися на Донбас завадило довготривале відновлення після хвороби.
«Під час тривалої реабілітації, щоб не сидіти без діла, вирішила знову займатися з дітьми, – каже черниця. – Якось познайомилася з директором родинного дому «Жива перлина», що в селі Бортники на Львівщині, Русланом Марковим. Його підопічними були 32 хлопчики: сироти, діти з неблагополучних сімей… Приїхала до них, познайомилися. Показали свою територію. А на ній ще й стояла стара глиняна хатина, яку збиралися розвалити. Я попросила залишити її, щоб разом із дітьми відремонтувати, оновити, наповнити експонатами та перетворити на музей. Ідея всім сподобалася, тож з головою поринули у роботу».
Екобудиночок облаштували усі разом
За вісім місяців стара, нікому не потрібна хатина ожила та перетворилася на центр утилітарного мистецтва. Адже всі матеріали, які використовували, були непотребом, що раніше викидали. «Разом з дітьми та молоддю, яким було від 7 до 22 років, здирали стіни, ремонтували, мастили, клеїли… Проєкт почали восени, а взимку тимчасово зупинили – я повернулася в Зарваницю, де протягом зими виготовляла меблі для хатини, скриньки, рамки, балки та все, що було необхідно. Мені привозили бусом відходи, які раніше спалювали, викидали на смітник, і вони ставали предметами інтер’єру», – розповіла Теодосія.
З весною робота в «Живій перлині» закипіла знову. Вихованці вчилися у черниці прокладати проводку, штукатурити, мастити, клеїти, робити підлогу-мазанку, фарбувати, розмальовувати. В оселі з’явилася українська піч-лежанка з картону, меблі з піддонів та макулатури, причому такі, якими можна користуватися. Прикрасили хату розписами, тематичними куточками, скриньками, іншим декором. «Моєю метою було організувати дітей у спільній праці. А також навчити робити речі з того, що раніше йшло на смітник. Цим самим дбати про навколишнє середовище, поліпшувати екологію. А це і є утилітарне мистецтво», – зазначила сестра.
Праця та наука Теодосії дітям дуже сподобалися. Вони вклали багато зусиль у відновлення хатини. Нині всіх гостей та благодійників, які допомагають дитячому будинку, вони неодмінно водять на екскурсії у свій етнобудиночок.
Свою обитель черниця обладнала сама – теж з відходів. А в 2020 році з тих же матеріалів виготовила Різдвяну шопку, яка посіла перше місце на міжнародній виставці у Ватикані. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну до майстрині звернулися з консульства та департаменту УГКЦ з проханням змайструвати нову Різдвяну шопку, в якій були б відображені мотиви війни. Теодосія відтворила її з героями «Азовсталі». Цю її роботу досі виставляють у Римі як нагадування всім про жорстоку війну в Україні.
Талановита черниця має багато ідей та задумів. Хоче й надалі передавати свій досвід молодшому поколінню, робити нашу країну і світ чистішими. Проте вона стверджує, що, на жаль, її пропозиції не дуже хочуть підтримувати освітні заклади Тернопілля. Теодосія стверджує, що коли жила на сході України, то школи із задоволенням запрошували її займатися з дітьми. До прикладу, в селі Остриківка Токмацького району вчителі приходили до черниці з проханням допомогти зробити школу кращою. «Звісно, найлегше – запросити майстрів-ремонтників та полагодити навчальний заклад, – каже Теодосія. – Але хіба не краще, щоб учні самі брали участь у його відновленні, щоб вчилися створювати корисне своїми руками, опановували на практиці потрібні речі, які колись можуть знадобитися їм у житті».
Сьогодні Теодосія «взяла під своє крило» двох дівчаток. Одна – місцева, інша – переселенка з Енергодару. Житло останньої знищили російські окупанти, і тепер дитина постійно малює та намагається будувати будиночки. У цьому їй охоче допомагає Теодосія. Дівчатка вчаться створювати речі своїми руками, використовуючи те, що вже не потрібне людям. «Дуже хочу, щоб наші діти росли щасливими, щоб уміли робити корисне і для себе, і для близьких людей, щоб берегли нашу природу, – каже черниця. – Моя головна мета також – щоб релігія не була нав’язливою, але щоб була потрібною, адже не всі проблеми можна розв’язати без Бога».
