Пам’ятаю, як у 2014-му вела дебати з племінником Петром, якого у підлітковому віці десь у вісімдесяті роки його батьки потягли зі собою до Тюмені на заробітки. Родина була з діда-прадіда сільською: знали, що таке хазяйнувати біля хати, про колгоспні будні відали. Так от, у соцмережах доводив мені Петрусь, як ми, українці, під «америкосівську» пропаганду потрапили.
«Ані вас іспользуют, чтоб добраться до рускіх недр. Хотят вашімі рукамі заграбастать рускіє ресурси. А ви іх, дуракі, слушаєтє і пляшетє под іх дудочку…», – ото в такому стилі і спілкувався. А ще – про розіп’ятого бандерівцями на Донбасі хлопчика, українських неонацистів, які полюють на російськомовних, і так далі. Ці кремлівські наративи нам і нині часто доводиться чути. Особливо тим, хто має, на біду, родичів у «нєпобєдімой».
Доводити щось людське, світле та правдиве до цих зомбованих обросійщених гастарбайтерів – марно. Всюдисущий кремлівський телевізійний просвітитель вправно робить свою паскудну справу. Тож і наші селяни не стали виключенням. Скільки разів доводили до сліз та сказу своїх рідних братів і сестер, з якими чи не останнім шматком хліба на шкільній перерві ділилися, худобу пасли та спали в тісній хаті «валетом». А ще стареньку мати, яка так і не перенесла московської кривди з вуст найрідніших – через пів року злягла та й більше вже не вставала. Скоро ж і на цвинтар на вічний спокій відправилася, знаючи, що не буде ноги тих колись наймиліших діточок з онуками біля її могили…
Вже давно не спілкуємося. Пєтя, певно, образився, коли його безграмотну руськую писанину я прокоментувала безапеляційно: «Свою мову вже забув, а чужої ніяк вивчити не можеш?»
А от дядько Павло, батько його, ніяк не вгамується. Таки хоче «завернути нас на путь істінний». І з новим роком ще 28 грудня привітав, і святковий стіл на відео зняв. Щоправда, подякувала я йому 29-го, коли нам на голови десятками летіли шахеди і ракети. Відповіла, що теж відсвяткуємо, якщо виживемо… Натомість отримала нове «откровеніє» від нього: «Война – это большая трагедия. Это горе для таких, как мы. И мы по существу ничего не можем сделать. На войне всегда кто-то наживается. И американцы руками простых украинцев, простых русских солдат с территории Украины убивают и тех, и других. И пока правительство Украины заинтересовано размещать на своей территории смертоносное оружие, этому конца не будет. Они хотят подорвать экономику России».
Тоді я поцікавилася у нього: «То це ви американців шахедами і ракетами бомбите на нашій землі, наносячи удари по житлових будинках, дитсадках, лікарнях, школах, пологових будинках, торговельних центрах Києва, Харкова, Львова, Дніпра та багатьох інших міст України?»
«А вы американцев не пускайте на свою территорию. Да еще с таким грозным оружием. Вы их пустили еще в 2014 году, чтоб они помогли вам государственный переворот совершить на вашей земле. Короче, прогнулись под американцами. Это уже почти было в Белоруссии, им главное к России подобраться», – відписав дядечко. І навіть мою репліку, яке рашистам собаче діло до того, кого ми впускаємо на свою територію, ми ж їм не вказуємо, кого їм до себе запрошувати – тих самих китайців – старий не залишив без «достойної» уваги: «Наша дружба с Китаем совершенно другая и никому вреда не приносит. А ваша дружба с Америкой опустила экономику россии примерно на 60 процентов. Вашу экономику практически обнулила… Это и есть их задачей – столкнуть Украину и Россию, две страны, близкие по менталитету, языку, культуре. И практически этой цели они достигли».
А ще, звичайно, не забув і про «восемь лет бомбили Донбасс», і «суперчестний» референдум на окупованих територіях. Вперше приплів сюди Мексику, яку Америка мріє скинути в океан, і так далі. Проте після того, як я порівняла ті референдуми з «мегапрозорими» виборами їхнього «пуйла», щось притих. Дебати поки поставив на паузу. Мабуть, побіг до блакитного телебрехунця підживитися словесними «пропагандистськими набоями»…
І наостанок, вихоплене вже з інтернету.
– Гоcпадi, как жe па yкpаiнcкi-то cєнтябpь?
Сєpпєнь? – запитує жiнка в yкpаїнcькомy конcyльcтвi в Hiмeччинi.
– Bepeceнь, – кажe їй чоловiк поpyч.
– Забyли?
– Oй, я yжe нєcколько лєт как yєxала!! Bcьо забила yжe, xотя в школy yкpаiнcкyю xодiла.
– A звiдки Ви, панi, бyдeтe? – запитує її cпiвpозмовник.
– C Xєpcона. A ви гдє-то c западной, да?
– Я з Aвcтpалiї. Дiд мiй тyди виїxав, то вжe й мама там наpодилаcя, i я.
