Любити Україну Романа вчили з дитинства, як і його старшого та молодшого братів. Тож усі події, які впливали на долю держави, не залишалися осторонь чоловіків, їхніх друзів і знайомих. Здобувши економічну освіту, чоловік почав трудовий шлях у рідному Івано-Франківську на посаді продавця-консультанта у магазині побутової техніки. Проте зрозумів, що на життя цією працею не заробиш. Тож разом з дружиною шість років пропрацювали в Італії. Повернулися у 2012-му, бо хотіли, щоб їх донечка народилася в Україні.
«Спробували розпочати свій бізнес: відкрили магазин італійського взуття, – почав свою історію Роман Білий. – Проте валюта подорожчала, і через рік довелося закритися. Згодом вирішив ремонтувати машини. Облаштував станцію технічного обслуговування (СТО), де разом з друзями оновлював автівки. А коли запалахкотів столичний Майдан, я, мої брати та товариші вирушили до Києва. Облаштовували намети, везли одяг та продукти, чергували, стояли на барикадах».
Вам також може сподобатися
Повернувшись додому, чоловік почав волонтерський шлях. Для бійців на передовій ремонтував автомобілі. Здебільшого пікапи та легкові.
«Також відкривали різні збори на те, що просили хлопці: бронежилети, каски, генератори, тепловізори… Возили все на буремний схід. Там вже мали багато друзів серед військових. Тож про те, що почнеться велика війна, я добре розумів. Того світанку у нас вдома все було приготовлено, зібрані сумки. Спершу з дружиною, донечкою і сином кілька днів пробули у батьків, затим на пару тижнів завіз усіх у гори. А потім прийняли рішення їхати за кордон. Я ж з товаришами і братами залишилися обороняти місто. На перших порах чергували біля адмінбудівель. А в березні вирушили до Києва, де разом з бійцями 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців копали окопи, чергували на блокпостах…»
Далі шлях Романа проліг на Сумщину, а звідти на кілька тижнів поїхав додому. Адже прийняв рішення долучитися до лав ЗСУ. Військову форму одягнув 1 травня, служив у вже знайомій 72 бригаді. «Навчався по ходу служби. Багато вже вмів, бо ще з 2014-го не раз тренувався на полігонах із знайомими бійцями, стріляв зі зброї різного типу, вже знав, як збирати і розбирати її. Перше завдання виконував у Чорнобильській зоні. Затим потрапив на Донбас. Захищав позиції поблизу Нью-Йорка. Наші Захисники утримували їх ще з початку військових дій на сході країни. До речі, рашисти змогли захопити їх останніми, настільки потужно вони були облаштовані…
У серпні того ж року ми вже заходили в Кодему, за Бахмутом. Гаряче там було постійно», – пригадує ті буремні часи Роман. Чоловік служив на посаді стрільця-гранатометника.
За сімейними обставинами на початку 2023-го чоловік зі служби звільнився. Повернувшись додому, продовжив волонтерити. Адже автівки військових постійно потребують ремонту. Також оголошували збори на накриття для бліндажів, генератори та інші вкрай потрібні речі.
«Найчастіше страждає паливна система, – каже ветеран. – Траплялося, відновлювали автівки після влучання дронів. Різні поломки вимагають різного ремонту, часу на нього. Якщо військові можуть забрати відремонтовані, приїжджають самі. Але здебільшого два-три рази на місяць ми веземо самі. Або на лафеті, або своїм ходом. Якщо у зворотному напрямку трапляється ще поламана машина – забираємо. Нині в нашій команді шестеро майстрів, два – з інвалідністю, ще два – з пораненнями. Також є ветерани. Багато з наших хлопців воюють».
Торік Роман виграв мільйон гривень грантових коштів від Українського ветеранського фонду. За них оновив обладнання майстерні: придбав апарат для розвалу-сходження, для чистки системи охолодження, вібростенд, на якому перевіряють автівки, обладнання для чистки моторів тощо.
«Дуже не вистачає робочих рук, – каже ветеран. – Стараємося, щоб автівки якнайшвидше поїхали туди, де вони дуже потрібні. Для військових у нас діють знижки. Адже запчастини потрібно купувати, платити зарплату майстрам. Співпрацюємо з різними волонтерськими фондами, інколи виручаємо один одного. Крім того, ремонтуємо і машини цивільних. Адже бізнес має бути прибутковим».
Роман Білий є заступником керівника місцевої організації профспілки Захисників України. Її очолює його побратим Роман Дорожевський. Допомагають ветеранам вирішувати наболілі питання, розв’язувати проблеми: і юридичні, і з виплатами – різні, з якими звертаються. Також співпрацюють з реабілітаційним центром, куди допомагають потрапити ветеранам для відновлення, протезування.
У чоловіка є певні плани та задуми на майбутнє. Проте ділитися ними не поспішає. Єдине, в чому переконаний, – надавати посильну поміч буде до самої Перемоги.
