Під час війни віра в Бога набуває нового значення. Хтось починає частіше звертатися у молитвах до Бога, а хтось навпаки – зневірюється. Чому Бог допускає війну? Яка сила молитви? Як під час війни правильно трактувати Божу заповідь «Не вбивай»? Чи потрібно молитися за ворогів? Про це та інше розмовляємо з ректором Вищої духовної семінарії Святого Духа Кам’янець-Подільської єпархії Римо-Католицької церкви в Україні Віктором Білоусом.
– Повномасштабне вторгнення дійсно пробудило у людей духовну жагу, бажання молитися, – розповідає отець Віктор. – Зазвичай у моменти, коли людям загрожує небезпека, особливо така серйозна як повномасштабна війна, вони більше звертаються до Бога. І з власного досвіду, і з розмов із друзями-священниками з Харкова, Конотопа, Покровська зауважу, що з початком повномасштабного вторгнення прихожан у храмах стало більше. Недарма кажуть: як тривога – то до Бога. Але з часом люди оговталися, призвичаїлися і стали рідше приходити у храми. Насправді, коли людина щось робить під тиском якихось факторів, наприклад, страху, то ці дії довго не функціонують. Так і з вірою. Тобто, таке навернення до Бога у момент небезпеки з часом зникає.
Вам також може сподобатися
– А чому Бог взагалі допускає війну?
– Справді, це перше запитання, яке виникає у людей: чому Бог допускає війну, чому допускає тортури цивільних та військових, згвалтування жінок і навіть дітей, дитячі смерті? Але якщо говорити про відповідальність, то це не до Бога потрібно скеровувати такі запитання, бо Бог створив світ добрим. А ці запитання слід скеровувати до злочинця, агресора. Це він відповідальний за все, що чинить. Бог не винен, що людина так поводиться. Тому насамперед потрібно розуміти, що не Бог послав цю війну і не Бог карає.
– Але можна почути думку, що війна — це покарання за гріхи.
– З філософської та психологічної точки зору — це раціональне пояснення того, що відбувається. Справді, деякі люди і навіть священники вважають, що війна, зло — це покарання за гріхи. Бо це найлегше пояснення: ти грішиш — отримуєш хвороби, біду, «добре поводишся» – отримуєш благословіння, нагороду. Але з духовної точки це неправомірно. Слід розуміти, що Бог не карає, Бог і зло — неприйнятні поняття. Взагалі, коли людина хоче переосмислити своє життя, то шукає якісь мотиви. І негативні моменти, які стаються у житті, — нагода щось змінити у собі, стати іншим. Тож війна – теж привід замислитися над своїм життям, змінитися. У нашому суспільстві багато зла, над яким нам потрібно працювати. Наприклад, зрада. Це стосується не тільки людських стосунків, це і зрада батьківщини — адже є люди, які допомагають ворогу, здають координати, дислокацію важливих місць. Є корупція, насильство. Тому кожному з нас варто зупинитися і подумати: а що не так у моєму житті? Людина, яка грішить, нищить саму себе зсередини і потім сама себе цим карає, бо деградує. Але деградує і суспільство. Тому не Бог карає, а ми самі себе караємо, коли входимо у гріхи. Війна не є покаранням за гріхи у прямому сенсі. Хоча джерелом війни є саме поневолена, грішна людина.
Про молитви і практичні речі
– У час небезпеки ми більше молимося. Але дехто каже, що молитва – це марно витрачений час. Краще робити щось практичне – плести сітки, ліпити вареники чи виготовляти окопні свічки.
– Важливі і молитва, і практичні речі. Треба і молитися, і рухатися у напрямку активної діяльності, волонтерства. Конкретні справи на підтримку військових – хороша нагода виплеснути той гнів, агресію, які з’являються внаслідок зла, яке несе війна. Замість того, щоб замикатися в собі, сидіти в хаті і нервуватися, потрібно робити щось конкретне. Якщо йдеться про молитву, то наша мета — не тільки вигнати рашистів з нашої території до кордонів 1991 року, а глобальна — змінити ворога. Зміниться ворог — зміниться його ментальність, совість. Тоді і війна зникне сама собою. Молитва потрібна, щоб розвивати біблійну любов до ворогів.
– До ворогів ми відчуваємо лише ненависть…
– Так, коли йдеться про любов до ворогів, то перша наша реакція — це обурення. У Нагірній проповіді Ісус Христос навчає: «Любіть ваших ворогів та моліться за тих, хто вас переслідує». Але слід правильно трактувати ці слова. Коли кажемо «любити», ми одразу думаємо про почуття — симпатії, прихильності, добродушності. Але ці почуття ми маємо до найближчих. Натомість у час війни, коли ворог дуже близько, то любити ворогів — означає молитися, щоб вони змінилися. Євангельська логіка означає так: любити ворогів — це зупинити їхню агресію, зупинити зло, яке вони несуть, не дозволити, щоб воно розповсюджувалося. І потім докласти усіх зусиль, щоб ворог змінився. Наш ворог має потужну ненависть до нас. Ідеологічна, гібридна війна настільки заполонила уми, серця і совість росіян, що змусити їх думати інакше досить важко. Тому маємо молитися і просити Бога про це, молитися, щоб Бог змінив ворога, щоб ідеологія змінилася і вони прозріли.
– Але на полі бою ми ворогів вбиваємо.
– Про це теж запитують християни. Адже п’ята Божа заповідь звучить: «Не вбивай». Її потрібно розуміти так: люби й шануй життя, піклуйся про нього, люби ближнього і також свого ворога. Тобто, перше, що слід робити, – це не дозволити, щоб тебе вбили, захищати від ворога своє життя, життя близьких, рідних. Таким чином п’ята заповідь дає моральне право захищати себе і вбивати ворога, який посягає на твоє життя. В документі Церкви, енцикліці Папи Івана Павла ІІ «Євангелія життя» йдеться, що провина за смерть нападника лягає на самого нападника. Ми ж зараз захищаємо свою територію, людей від агресора. А у деяких документах Церкви йдеться про те, що для окремих категорій людей – військових, керівництва держави тощо – захищати цілісність держави і життя її людей є обов’язком.
Про Перемогу і справедливий мир
– На мій погляд, поняття Перемоги і Миру є нероздільними, – продовжує отець Віктор Білоус. – Перемога – це не лише витіснення ворога за кордони нашої держави. Перемога – це коли ворог зміниться. Тільки тоді ми зможемо спокійно жити, настане справедливий мир. Інакше постійно існуватиме загроза повторного вторгнення. Перемога означає також і зміну нашого суспільства. Я вважаю, що ми ведемо війну на різних напрямках: фізичному, матеріальному, державному, моральному, національному. Але також на рівні внутрішньому. Нашому суспільству теж потрібно змінюватися. У нас багато корупції, зла, насильства, несправедливості. І наша Перемога – це ще й велика праця над суспільною мораллю, суспільними цінностями. І нам потрібно працювати і у цьому напрямку. У енцикліці Папи Івана ХІІІ «Мир на Землі» йдеться: щоб був мир, будь-яке суспільство має спиратися на чотирьох стовпах. Це – правда, свобода, справедливість і любов. Навіть якщо ми виженемо ворога зі своєї території, але у нашому суспільстві не буде правди, свободи, справедливості і любові, то й миру не буде. Тому Перемога і Мир – поняття суміжні. Одне і друге нам потрібні. Перемога може бути початком миру.
