З вересня минулого року Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церква перейшли на новоюліанський календар. Згідно з ним більшість церковних свят християни східного та західного обрядів тепер відзначають разом. Однак це стосується лише так званих нерухомих свят, які прив’язані до числа. Натомість дати рухомих свят, зокрема Великодня, розраховуються, як і раніше. Цього року у християн західного обряду Великдень припадає на 31 березня, у християн східного обряду – на 5 травня. А у тих, хто відзначає Великдень за слов’янським календарем, – з 24 березня.
Як рахують
Загальні правила розрахунку дати святкування Великодня однакові. Як християни східного, так і західного обрядів обчислюють, коли святкувати Світле Христове Воскресіння, за певними показниками, серед яких: весняне рівнодення, місячний календар, обов’язково це повинна бути неділя. За загальними правилами Великдень святкується в першу неділю після Повні після весняного рівнодення (20 березня). Повний Місяць цього року – 25 березня, тому Великдень у неділю – 31 березня. Так рахують римо-католики та частина протестанських церков. Православна та Греко-Католицька церкви враховують ще дату юдейського Песаха. У 2024 році Песах починається 22 квітня і триває тиждень. А за правилами християнських церков східного обряду Великдень має відзначатися після юдейського Песаха. Бо Ісуса розіп’яли після їхньої Пасхи. Саме прив’язка дати Великодня до дати єврейського свята Песах і спричиняє різницю святкування Великодня.
На найвищому рівні між православною і католицькою церквами вже давно тривають дискусії, консультації, щоб вирішити, як зробити, щоб ці обчислення були однаковими для всіх християн. Власне, такі перемовини і спроби відбувались не раз, починаючи з ХVІІІ століття, але завжди закінчувалися безрезультатно. Можливо, це питання представникам Папи Римського та Вселенського патріарха вдасться врегулювати наступного року. Адже наближається важлива дата – ювілей Першого Нікейського Собору тоді ще єдиної церкви, який відбувся 325 року. Саме на цьому Соборі й була встановлена методологія обчислення дати Великодня — так звана пасхалія. Тож, можливо, через 1700 років православні і католики знайдуть «золоту середину» і затвердять спільну Пасхалію. Тим паче, що наступного року католики і православні святкуватимуть Великдень разом — 20 квітня.
Великдень — це не про дату
Загалом не настільки важливо, у яку дату святкувати Великдень. Головне – розуміти суть цього свята – головної події у християнському світі. Адже, кажуть священники, кожна людина веде свою боротьбу зі злом всередині. А наша країна ще й бореться зі спільним злом – зовнішнім ворогом. І цей шлях дуже перегукується з Великим постом, що передує Великодню. «Головне – не якась конкретна дата, – каже ректор Духовної семінарії Святого Духа Кам’янець-Подільської дієцезії Римо-Католицької церкви в Україні Віктор Білоус. – Це святкування людської душі, перемоги Ісуса Христа над злом і смертю, про справжнє глибоке пережиття цих подій і зміну людини. І саме це — найголовніше. А чи станеться це на тиждень раніше чи пізніше – не настільки важливо. З точки зору духовності дата має другорядне значення. Великдень – це свято на рівні духа, це оновлення чи реалізація в часі, в людській історії, в людській долі тієї події, яка є понад часом».
У християн східного обряду Великдень може припадати на період між 4 квітня до 8 травня. А за західною традицією – від 22 березня до 25 квітня. Так у 45 відсотках випадків різниця становить тиждень, у 20 відсотках – п’ять тижнів, у 5 відсотках – чотири тижні, у 30 відсотках – збігатися. А ось різниці у два-три тижні не буває.
Свята потрібні, бо дають нам силу
Цьогоріч вже втретє ми святкуємо Великдень в умовах повномасштабної війни. І все більше українців висловлюють думку, що свято — не на часі. А дехто почувається ніяково, коли йдеться про святкування. Ніяково перед нашими Захисниками, які щоднини, щогодини і щохвилини ризикують своїм життям, захищаючи нас з вами. Ніяково перед тими, хто втратив своїх рідних, близьких чи друзів. Однак і психологи, і священники однозначні: свята нам потрібні. Можливо, не такі гучні, як у мирний час. Але потрібні — щоб мати сили жити далі, боротися, працювати, волонтерити, донатити, щоб мати сили зі зброєю у руках захищати українську землю. Щоб мати сили усім разом наближати нашу Перемогу.
«Відзначення релігійних свят має свої особливості, — продовжує отець Віктор Білоус. — Це не гучна забава, це моменти, коли Бог торкається людини. Людина, яка по-християнськи відсвяткує релігійні свята, зміцниться і отримає сили, щоб боротися у конкретних життєвих ситуаціях. Розуміння свята як перебування людини з Богом – це потужна сила, щоб потім боротися з різними викликами. Для Перемоги потрібні сильні люди, сильні особистості. І не лише на передовій, а й у тилу – щоб добре функціонувати і бути опорою для тих, хто нас захищає зі зброєю у руках. Тому певні моменти психологічного, духовного релаксу необхідні».
Бути поруч
Війна торкнулася кожного українця. Багато хто пережив втрату. Чи потрібно таких людей залучати до святкування? Звісно, однозначної відповіді тут немає. Священник каже, що кожна ситуація – індивідуальна. «Коли в людини трапляється якесь горе чи важка хвороба, ми часто дещо відсторонюємося від них, бо не знаємо, як з ними говорити, як поводитися, як потішити, – продовжує отець Віктор. – Треба мати велику тактовність співчуття. Потрібно розуміти, що люди, які пережили втрату, потребують і самотності, але, з іншого боку – не варто залишати їх надовго на самоті. Я би радше радив намагатися залучати їх до святкування. Не випитувати про горе, а просто бути поруч – це, мабуть, найважливіше. І коли ми більше будемо поруч, то прийде момент, коли людина вихлюпне свій біль, поплаче, розкаже. Тоді її можна обійняти, потішити словами. Але не потрібно цей момент пришвидшувати, бо певний час людині потрібно побути на самоті зі своїм горем, і для кожного цей час різний».
Загалом віра, традиції, звичаї – це наші цінності. Вони потрібні кожному й під час війни. Це той стрижень, який наповнює нас силою й наснагою, щоб вистояти і перемогти.
