Однією з ініціатив для відродження і громади, і її бджільництва став проєкт «Мед мінних полів». Про його реалізацію розповідає очільниця Савинської селищної військової адміністрації Оксана Супрун.
– Оксано Леонідівно, як з’явилася ідея залучення бджіл і пасічників до справи розмінування території громади?
– Нам треба було привернути увагу до замінованих територій, тому й зародилася така ідея. Адже 2023 року ми з пасічниками думали, де їм ставити свої вулики. Тож спочатку розміновували невеличкі площі, щоб бджоли змогли працювати на замінованих полях. І той мед у нас був саме з мінних полів.
Вам також може сподобатися
– То справді особливий мед. І не за ботанічним походженням, а завдяки своїй глибокій і трагічній історії…
– Саме так. І, відповідно, ми разом з пасічниками зробили його нашим брендом. Вони передавали нам мед, зібраний бджолами із замінованих територій, а ми розливали його в баночки з відповідними етикетками.
– А як поставилися самі пасічники до вашої ініціативи?
– Вони підтримали її одразу. Але найголовніше, що щойно громаду звільнили від окупантів, люди одразу ж узялися за відновлення пасік.
– І хто вже мав можливість скуштувати такий незвичайний бджолопродукт, про який немає навіть згадки в спеціалізованій бджільницькій літературі?
– А поласували ним цього року вже в 11 країнах світу, де він так чи інакше представлений. Ми презентували мед в Берліні, Римі, Гданську, привертали увагу саперів та міжнародної спільноти до проблеми розмінування території. Він також працює в нас як благодійний інструмент на аукціонах, де збирають кошти і на підтримку Збройних Сил України, і на підтримку наших пасічників, і на підтримку дітей нашої громади. Так ми намагалися наповнити його певним сенсом. І показати важливість бджільництва, важливість меду в житті людей, важливість бджіл для світу загалом, а не виключно на теренах України.
– Оксано Леонідівно, бджолам доводиться працювати на територіях, де точилися інтенсивні бойові дії. Де відстріляно сотні тисяч, а то й мільйони набоїв. Зрозуміло, що все це залишило свій слід у природі. Чи проводили ви лабораторні дослідження меду на предмет забруднення залишками вибухових речовин?
– Так, адже ми надсилали мед за кордон. Але дослідження не виявили якихось відхилень у якості цього меду. Тобто замінування не вплинуло на його властивості. У нас є окремі території, де падали авіабомби, де горіли бензовози, – там ґрунт справді дуже забруднений. Він – небезпечний. Але в такі місця бджолярі й не їдуть, бо ми розуміємо: там нічого не росте з того, що було б корисним бджолам.
– І вже маєте результати реалізації ідеї «Мед мінних полів»?
– Так, звісно. У 2022 році сто відсотків території громади було забруднено вибухонебезпечними предметами. За 2023 рік ми розмінували лише населені пункти й об’єкти критичної інфраструктури. У 2024 році дійшли до розмінування сільгоспугідь, і то лише ріллі. На той час ми не бралися за сіножаті й пасовища. У 2025-му дійшли і до них. У 2026 році продовжуємо розмінування. Тобто цей процес триває, й ідея працює.
– Знайомий сапер колись сказав, що рік війни – це десять років розмінування. А у вас це відбувається значно швидше…
– На відкритих площах – так. Дуже добре, що на полях зараз працює техніка для розмінування. Вона це робить значно швидше, ніж сапери. Але в нас шалена історія буде з лісосмугами й лісами. Ось там справа затягнеться надовго.
– Але ж із розмінуванням кожного гектара у вас скорочуються і площі, на яких бджоли збирали мед мінних полів…
– Так, звісно. І ми відкрито говоримо, що в нас уже значно менше меду мінних полів, бо земля розміновується. Це вже лімітовані партії, до яких ми привертаємо увагу. Бо коли приїздять і українські журналісти, і зарубіжні, то ми вказуємо, хто з пасічників його зібрав. На кожній баночці меду зазначаємо контакти бджоляра. Така ось упізнаваність і простежуваність від виробника до споживача. А пасічники приходять до мене й розповідають про зворотний зв’язок. Були ми, до прикладу, з нашим медом у Запоріжжі, і вже звідти пасічникові замовили тонну меду у відповідних ємностях. Тому намагаємося так підтримати наших бджолярів. А їх тішить, що їхня праця стала помітною. І що вона цінується. Бо зазвичай ніхто не бачить, скільки мозолів стоїть за баночкою меду.
Олексій ТИМОЩУК.
