Він народився і більшу частину життя прожив у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Після строкової служби близько року працював у поліції. А в 2014-му, пройшовши нетривале навчання, добровільно став на захист нашої країни.
«Як командир бойової машини БМП-2, поїхав у Артемівськ (нині Бахмут – авт.) відбирати техніку для свого підрозділу, – розповів Андрій Забігайло. – У складі 17 танкової дивізії спочатку виконували завдання на Луганщині, затим – у Донецькій області. Наприкінці літа того ж року знову отримали наказ про ротацію на Луганщину. Дорогою зупинилися на ночівлю біля Попасної. Мій екіпаж у складі дев’яти осіб розмістилися хто де. Я ліг біля бойової машини. Вранці мали висуватися на свою позицію. Але вночі зайшли козачата-сепаратисти. З підствольних гранатометів почали обстрілювати техніку. Я прокинувся від того, що дуже боліла нога. Зрозумів, що поранений. Йшла кров. Як зміг, сам наклав джгут. А мої хлопці покликали медика, затим за 15 хвилин доставили в Артемівськ. Там одразу ж прооперували».
Вам також може сподобатися
Через важкий стан Андрія доправили до Харківського шпиталю. Там Захисник пробув майже три тижні. Проте стан не покращувався. Тож коли чоловіка евакуювали до Києва, шансів урятувати ногу вже не було. Важке рішення Андрій прийняв разом з батьками та сестрою – найближчими рідними людьми, які з перших днів лікування були поруч.
«Додому потрапив 1 січня 2015-го, – продовжує. – Вже там проходив подальше лікування і реабілітацію. Хоча тіло поступово відновлювалося, психологічний стан був доволі важкий. Тож через три роки вирішив доєднатися до протестантської християнської церкви, розташованої у Житомирі. Протягом року реабілітації зміг відновити сили, повірити у себе та надихнувся допомогою іншим. З 2019 року як військовий капелан я багато разів побував на сході, возив побратимам необхідні речі: військову форму, смаколики, техніку, спальники, тепловізори, дрони. На них збирали кошти і наша церковна громада, а також надавали благодійники. Крім того, як капелан, надавав психологічну підтримку нашим Захисникам. Адже добре розумів, що таке війна».
Там же, серед вірян церкви, Андрій знайшов свою другу половинку – Наталю. Разом виховують дванадцятирічного сина та донечку, якій невдовзі виповниться п’ять. Вже тривалий час родина мешкає в Житомирі.
Після початку повномасштабного вторгнення рашистів на нашу землю чоловік активно допомагає ветеранам і ветеранкам, які потрапили у складні життєві обставини. Побував на різних напрямках: Запорізькому, Донецькому, Луганському, Херсонському, на Чернігівщині.
Крім своєї основної місії – допомагати людям, Андрій Забігайло захопився спортом. Щоб тримати себе у формі, мотивувати інших ветеранів не здаватися, не опускати руки. Доводив і собі, і їм, що поранення – не привід замикатися в собі та пливти за течією… Андрій любив спорт ще зі шкільних часів: грав у волейбол, баскетбол, футбол. А втративши ногу, чоловік почав займатися волейболом сидячи. Навіть став кандидатом у паралімпійську збірну з цього виду спорту. А коли у 2023 році йому запропонували очолити управління у справах ветеранів Житомирської міської ради, погодився.
Чоловік розповів, що у спортивній команді «Ветерани Полісся» займається близько 70 ветеранів російсько-української війни. Вони тренуються у різних видах спорту, зокрема таких як стронгмен, веслування, стрільба з лука, і кількість дисциплін планують збільшувати. Учасники команди представляють область на всеукраїнських та міжнародних змаганнях.
«Для мене дуже важливо – допомагати іншим, – каже ветеран. – Особливо хлопцям і дівчатам, нашим військовим, які з різних причин повертаються до цивільного життя. Найчастіше – після важких поранень. Тож вирішуємо питання з документами, юридичним супроводом, питання пільг та правового захисту тощо».
Андрій зізнався, що ще до війни навіть не замислювався над тим, чи має якісь мрії, ідеї, плани. Жив, як-то кажуть, за звичним сценарієм: дім-робота-робота-дім… А от тепер ставить перед собою і досягає чималих результатів на перспективу. Створив сім’ю, виховує дітей, придбав житло. Цьогоріч на горизонті черговий рубікон – отримати звання майстра спорту.
