Щоранку о дев’ятій Україна завмирає. Ці короткі 60 секунд болючим відліком хронографа об’єднують схід і захід, північ і південь, зовсім малих і людей з чималим життєвим досвідом. Це не про власне мовчання, це не про хвилинне знерухомлення, це про тихе «ДЯКУЮ», що лине до неба. Бо на нім вже так багато тих, кому направду мусимо, маємо, хочемо і повинні дякувати. За те, що дихаємо, живемо, розмовляємо українською мовою, маємо український паспорт, п’ємо каву в затишних кав’ярнях, за те, що мріємо і любимо, бачимо, як ростуть наші діти. Вони б теж цього дуже хотіли, втім віддали своє життя за кожного з нас, за своїх рідних, за Україну.
Повірте, вони б не хотіли, щоб водії нервово тиснули на клаксони, бо хтось попереду зупинився і вийшов з автівки, бо 9.00. Їм, певно, соромно, за наші нервові зітхання, поспіх, бо – немає часу, бо запізнюємося, за гнівне позирання на годинник: чи ще довго тривати хвилині. Хвилина, люди, це лише хвилина! Вони її компенсували недожитими роками-десятиліттями, недоспіваними піснями, недоораними нивами, незавершеним бізнесом, нездійсненими мріями, ненародженими дітьми і внуками. Їхня самопожертва – фундамент, на якому стоїть наша надія. Їм не потрібна наша відчепна, попри людське око, зупинка. Але кожному з нас, нині сущому, має бути необхідністю, як склянка води вранці, продумана шана і вдячність, що вміщується в 60 секунд із 86 400 на добу. Хвилиною мовчання вшановують полеглих Героїв в садочках і школах, на підприємствах і установах, на автодорогах і в лікарнях, у магазинах і на базарах, в окопах, обробляючи поля…
Хвилина мовчання в Україні сягає корінням часів козацтва. Тоді, коли хтось із побратимів падав у бою, громада зупинялася, щоб віддати шану. Сьогодні цей звичай набув нового значення, але його суть залишилася тією ж – пам’ять і повага. Однією з перших, хто впроваджував цю традицію під час нинішньої великої війни, була парамедикиня Ірина Цибух – вона рятувала бійців у найгарячіших точках фронту й загинула 25-річною 29 травня 2024 року на Харківщині. Госпітальєрка з позивним «Чека», яка посмертно удостоєна звання Героя України, лишила нам послання: «Пам’ять – це відповідальність живих перед мертвими». Її справу продовжила колега Катерина Даценко разом з іншими членами громадської організації «Вшануй».
Ритуал загальнонаціональної хвилини мовчання своїм Указом запровадив Президент України Володимир Зеленський у березні 2022 року. Український інститут національної пам’яті спільно з громадською організацією «Вшануй» розробив проєкт церемоніалу для щоденного вшанування цивільних та військових, що загинули від агресії росії, з пропозицією використовувати медіа та системи оповіщення. У грудні 2025 року народні депутати Верховної Ради проголосували за загальнонаціональну хвилину мовчання – підтримали в першому читанні. Цьогорічного лютого – в другому.
Отже, відтепер цей Закон на державному рівні закріплює загальнонаціональну хвилину мовчання о 9.00 як щоденний ритуал пам’яті. Тобто, якщо раніше цей знак пошани й вдячності був добровільним, то став обов’язковим.
Впродовж коротких 60 секунд українці вшановують військовослужбовців, добровольців, медичних працівників, рятувальників, журналістів, волонтерів та мирних жителів, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти українського народу та України.
Документ усунув технічні перепони та офіційно дозволив містам і громадам використовувати національну систему оповіщення для оголошення хвилини мовчання – щоденно о 9-й ранку. Про початок і завершення хвилини мовчання відтепер інформуватимуть місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Оголошення лунатимуть через державні та приватні медіа, а також системи цивільного захисту.
«Цей законопроєкт, який ми ініціювали разом з громадською організацією «Вшануй», спрямований на об’єднання суспільства та формування нової культури гідного вшанування пам’яті про загиблих Захисників і Захисниць України через щоденний спільний ритуал хвилини мовчання, – пояснила авторка законопроєкту віцеспікерка Верховної Ради України Олена Кондратюк. – Пам’ять починається з відповідальності живих перед загиблими співгромадянами».
Нагадаємо, що у квітні 2025 року громадська організація «Вшануй» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України розробили Дорожню карту впровадження хвилини мовчання.
На початку нового дня
Час було обрано не випадково. Ранок – це початок нового дня, час, коли більшість людей вже прокинулися і розпочали свою діяльність. Це дає можливість чи не кожному долучитися до вшанування пам’яті, де б вони не перебували – вдома, на роботі, у транспорті.
У різних регіонах України хвилина мовчання може мати свої особливості. У прифронтових містах вона часто супроводжується звуками сирен чи дзвонами, що нагадують про реальність війни. У західних областях до цього моменту додають молитви чи пісні. Але скрізь вона залишається знаком єдності, що не залежить від слів, які ми обираємо. Хвилина мовчання – це саме той випадок, коли тиша стає голосом. Вона свідчить про біль, якого не описати. Про вдячність, яку не вмістити в речення. Про пам’ять, що живе в кожному з нас.
Однією з ймовірних причин, чому містяни ігнорують хвилину мовчання, досі була не відсутність поваги, а, швидше, відсутність обізнаності. У Києві це вирішили просто: про хвилину мовчання оголошують у транспорті, через звукові системи оповіщення на Хрещатику та Майдані Незалежності та на рекламних носіях. Повідомлення кияни отримують через мобільний застосунок «Київ цифровий», що дозволяє нагадати про важливість зупинки конкретно кожному.
До прикладу, рада оборони Львівської області ще 14 лютого 2025 року ухвалила обов’язкову зупинку транспорту під час хвилини мовчання на Львівщині. Більшість обласних центрів у своїх регіонах теж давно впровадили обов’язкову зупинку транспорту на хвилину. До слова, саме в Рівному склали першу постанову на водія, який під час хвилини мовчання продовжив рух попри сигнал регулювальника. Він сплатив 510 гривень.
Усвідомлено
Під час хвилини мовчання найголовніше – зупинитися і зосередитися на пам’яті про загиблих. Це не обов’язково має бути фізична нерухомість, хоча це бажано, якщо дозволяє ситуація. Важливо внутрішньо зібратися, подумки згадати тих, хто пожертвував собою, висловити їм свою подяку і повагу.
Тож о 9.00. Якщо ви йдете, зупиніться. Якщо за кермом, за можливості зупиніться в безпечному місці. Подумайте про тих, хто загинув, про їхні подвиги, про їхні родини, про ціну, яку вони заплатили. Утримайтеся від розмов, шуму, зайвих рухів. Це час тиші та поваги. Схиліть голову на знак пошани та скорботи.
Пам’ятаймо: хвилина мовчання об’єднує людей у спільному горі та повазі, незалежно від їхнього походження, статусу чи поглядів. А ще нагадує про крихкість людського життя та важливість миру.
«Хвилина пам’яті для кожного українця – це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка в розбудові великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні розуміти, що вони стають підґрунтям для великого майбутнього», – резюмував голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
