Активну громадянську позицію криворіжець Марко Мельник мав ще з юності. У студентські роки, навчаючись на факультетах економічної кібернетики та менеджменту інституту підприємництва «Стратегія» у Жовтих Водах, очолював студентське самоврядування, видавав студентську газету. Тоді ж здійснив перші кроки у підприємництві.
Спробував заробітчанського хліба у Польщі та Сполучених Штатах Америки. Був помічником священника в Українській православній автокефальній церкві, штат Нью-Йорк, США.
«Повернувся в Україну саме того дня, коли на столичному Майдані правоохоронці побили студентів, – пригадує початок боротьби за волю і свободу держави Марко. – І на кілька місяців залишився в Києві. На моїх очах відбувалися доленосні події. Під час Революції гідності був у «Правому секторі», сотником Самооборони Майдану. 18 лютого 2014 року під час боїв з «Беркутом» отримав поранення від вибуху гранати.
Коли почалися утворюватися добровольчі батальйони, подав заявку до «Айдару» і не тільки. Але не взяли. Певне, через отримане поранення. Тож якийсь час виконував обов’язки сотника самооборони в Жовтих Водах. Тоді ж клопотав про створення добровольчого батальйону у складі Нацгвардії з нашого загону. Врешті, у вересні 2014-го зібрав речі і поїхав у «Азов», де мене оформили в розвідку. Коли пройшов навчання, запросили на посаду водія медичної служби. Довелося ще й закінчити курси першої домедичної допомоги».
Марко служив водієм-парамедиком на військовому реанімобілі медичної служби. Брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції, яка тривала з 10 по 15 лютого 2015 року на Маріупольському напрямку і стала одним із найуспішніших наступів української армії та добровольців під час війни на сході України, яка дозволила суттєво посунути лінію фронту й убезпечити Маріуполь від артилерійських обстрілів.
У листопаді 2014 року Марко Мельник став головним редактором першого в Україні фронтового часопису «Чорне сонце» – офіційного друкованого видання полку «Азов». Номери готував до друку в штабі полку в Урзуфі біля Маріуполя на Донеччині, паралельно керуючи роботою групи військових журналістів ідеологічної служби полку «Азов».
Зі служби чоловік звільнився в січні 2016-го. Невдовзі став приватним підприємцем, видавцем. 6 червня того ж року офіційно зареєстрував перше в Україні ветеранське видавництво, яке випускало книги під брендами: видавництво Цивільного Корпусу «Азов», видавництво «Орієнтир», видавництво «Холодний Яр» та, починаючи з 2018 року – markobook.
«На початку 2022 року я розробив і реалізував проєкт «Ковідна тисяча на ЗСУ, – каже Марко. – Повномасштабне вторгнення застало мене вдома, в Ірпені. Тоді якраз хворів на ковід, тож дружина і син тимчасово мешкали у родичів. Але до великої війни ми вже були готові: речі зібрані, розроблений план. У перший же день я забрав дружину і дитина та відвіз їх до кордону. Сам же повернувся до Києва і добровільно став до лав 206 батальйону Територіальної оборони ЗСУ. Разом з побратимами обороняли столицю, брали участь у боях за Ірпінь, також патрулювали, паралельно займалися волонтерством».
Чоловік заснував медіа-проєкт «Україна мілітарна». Свій офіс у Києві перетворив на гуманітарний штаб. З друзями створив та координував міжнародну волонтерську групу Ukraine: Direct Support, яка забезпечила воюючі підрозділи автомобілями, розвідувальними дронами, електронікою, спорядженням та медичними засобами на загальну суму понад 12 мільйонів гривень. Також співпрацював з багатьма фондами: «Повернись живим», «Армія SOS», медичним батальйоном «Госпітальєри» та волонтерською групою «Койоти».
У 2023-му Марко Мельник повернувся в бригаду «Азов» на посаду хорунжого. Проводив навчання для особового складу, читав лекції на патріотичну тематику… У цьому ж році відновив видавничу діяльність завдяки підтримці Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів.
«Ті книги, які були на початок повномасштабного вторгнення, ми роздали всім, кому вони були потрібні, – розповів ветеран. – Тож спробував продовжити свою справу, подавши заявку на отримання гранту. І виграв. Завдяки цьому знову мав можливість друкувати продукцію на теми патріотки, історичні, ідеологічні, практичні посібники для військових та подібні. І не лише для дорослих, але й для дітей».
З липня 2025 року Марко служить у 1 корпусі НГУ «Азов» на посаді хорунжого бригади «Любарт». За його словами, обов’язки доволі різноманітні: від розробки військової символіки, нагород, співпраці з молоддю до організації поховань загиблих воїнів.
Нині ветеран у пошуку ресурсів для відновлення видавничої справи, адже наприкінці серпня цього року у склади, де зберігали друковану продукцію, влучив ворожий безпілотник. В результаті цієї атаки знищено майже весь запас книг.
«Звісно, є підтримка від наших читачів. Проте її не вистачає. Тож шукаємо ресурси, пишемо заявки на гранти, щоб відновити роботу на повну потужність. А на кошти, отримані від реалізації нашої продукції, що раніше віддали на продаж, друкуємо невеликі партії книг, – поділився буднями Марко. І додав: – Ми щодня ризикуємо втратити життя, майно, українські території, українські інтереси, і ми починаємо їх цінувати. І це стає особистим інтересом. Тобто ми, по суті, пробуджуємося як нація. Національна оборона — це справа кожного. Зараз більшість українців об’єднана тим, що вони якимось чином допомагають Збройним Силам України. Хтось донатить, хтось фізично допомагає, хтось безпосередньо бере участь у бойових діях. Коли ми щось втрачаємо, ми починаємо це цінувати».


















