Вам також може сподобатися
Вікторія народилася і виросла в Сумах. Після школи втілила свою мрію – стала психологом. У Сумському педагогічному університеті ще й здобула фах історика. Тривалий час працювала в районній адміністрації методистом психологічної служби, фахівцем соціальної сфери. Затим стала викладати історію в закладі профтехосвіти.
«Мій освітянський Майдан розпочався ще в 2004 році, коли разом зі студентами поїхали до Києва виступати проти об’єднання вузів, – каже Вікторія. – Затим разом зі своїми батьками була активною учасницею Майдану в Сумах. Ми завжди відстоювали проукраїнську позицію. 1 січня, коли всі святкували Новий рік, ми відзначали день народження Степана Бандери…»
Про те, що почалося повномасштабне вторгнення рашистів, Вікторії повідомив її студент, котрий жив неподалік кордону з росією. Того дня вона не пішла на роботу. Цілий день з’ясовувала, де її студенти, вирішувала організаційні питання.
«Виїхати з міста ми не могли, бо батька нещодавно прооперували, – пригадує жінка. – Звичайно, дуже хвилювалися, коли щодня надходили тривожні повідомлення про просування окупантів. Телевізор не вимикали. Батьків забрали до себе. Страх, нескінченний жах, психологічно було дуже важко. Бо я як історик добре розуміла, що відбувається в населеному пункті, коли туди заходять москалі. Тим більше з людьми, які мають чітку проукраїнську позицію».
Попри всі страхи і щоб трохи розвантажити голову, принести посильну користь, через кілька днів Вікторія вже плела маскувальні сітки, допомагала збирати пляшки для виготовлення запальних сумішей. Загалом бралася за будь-яку роботу, яка була необхідна в той час. Крім того, зайнялася волонтерством: брала на перетримку тварин, які втратили господарів.
«Я усвідомлювала, що не буду сидіти склавши руки, поки не настане наша Перемога, – каже Вікторія. – Тож все частіше задумувалася над службою в Збройних силах. Але бачила себе виключно на посаді психолога. Основним тригером для мене став підрив Каховської ГЕС, коли, крім людей, загинуло дуже багато тварин. Проте довго не могла знайти вакансію. Врешті 22 червня 2023 року зателефонували з військової частини і сказали, що дуже треба психолога. На роздуми дали два дні. Я якраз прилаштувала собак, завершила свої справи і пішла до війська».
Присягу Вікторія прийняла у вересні того ж року. Почала вникати в роботу, працювати з особовим складом підрозділу. Потім вирушила на перекваліфікацію, адже робота військового психолога значно відрізняється від праці цивільного. Бо на війні доводиться мати справу з полоненими, пораненими… Нині бійці батальйону, в якому служить Вікторія, на відновленні після бойових дій на Донеччині.
«Роботи дуже багато, – стверджує жінка. – У хлопців є проблеми зі сном, постійні головні болі, втрата пам’яті після контузій тощо. Є планова робота, але приймаю й тих, хто сам виявляє бажання поговорити. Працюю з новоприбулими. Треба розібратися, де буде для них підходяща робота, куди людину задіяти, щоб віддача була максимальною».
Найгірші моменти на службі, за словами психологині, дізнаватися про втрати тих, з ким нещодавно спілкувалася, кого знаєш особисто… Заглушити цей біль Вікторії допомагають собаки і коти. Більшість з них приїхали з військовими з-під Авдіївки. І людям, і тваринам потрібен час, щоб загоїти душевні та тілесні рани. Отак і справляються спільно.
«Не скажу, що пошкодувала про свій вибір, проте були ситуації, коли розчаровувалася в певних людях, певних рішеннях, – зізнається Вікторія. – Проте здаватися ніхто не збирається. Адже всі працюємо на Перемогу України».
Жінка впевнена, що навіть після Перемоги наша країна потребуватиме чималої кількості психологів. А потім, коли ситуація з відновленням військових більш-менш стабілізується, думає займатися їх реабілітацією.
«А до студентів повернутися ніколи не пізно, адже викладати можна і на пенсії, – вважає Вікторія. – Головне – спочатку вигнати окупантів з рідної землі».
