Він народився у невеличкому містечку неподалік Львова. А далі, як-то кажуть – як книжка пише: школа, Львівська політехніка, диплом інженера-електромеханіка…
«Це сьогодні така спеціальність – на вагу золота. А тоді, у 1990-ті, подібні фахівці нікому не були потрібні, – розповідає Богдан Масляк. – Тож жодного дня не працював за фахом. Заводи розпродували. Наші відмінники працювали вахтерами, ліфтерами, ще кимось, але тільки не за спеціальністю. Пішов у бізнес. Спершу по найму, всьому вчився. Паралельно став співвласником одного підприємства з торгівлі і розвивався в цьому напрямку. У 2001 році разом з партнерами взяли кредит і відкрили родинний ресторан. Все з нуля зробили, а потім розвивали, викупили приміщення споживспілки. І досить успішно зайшли на ринок».
Вам також може сподобатися
Щоразу чоловік продовжував вчитися. Курси, семінари… Адже знання і досвід самі не приходять. Коли в 2014-му Богдан став активним учасником столичного Майдану, волонтерив.
«Початок Революції Гідності застав мене на Канарських островах, де відпочивав з сім’єю, – пригадує він. – Пам’ятаю, як побачили, що дітей розігнали, студентів, – за кілька днів повернулися додому. Я кинувся до Києва і там був до останнього. А коли вже почалися активні військові дії, стали допомагати нашим Захисникам. Якось навіть не вірилося, що наша армія настільки незабезпечена. Мій товариш, який, на жаль, загинув, просив привезти медикаменти, інші необхідні елементарні речі. Військові потребували всього: починаючи від одягу, закінчуючи спорядженням… Разом з друзями по Майдану возили і медикаменти, і засоби гігієни тощо. Згодом я зосередився більше на бронежилетах і на касках, бо це на той момент було найважливіше».
Кошти на ці потреби донатили і власні, і небайдужі люди допомагали. Богдан часто сам возив зібране на передову. А перед цим, бувало, тижнями шукав і купував необхідне в Європі. Бо там все коштувало в рази дешевше, ніж в Україні.
Розробляють тактичне військове спорядження Богдан з ветеранами, яких він працевлаштував. Всі – практики. Інколи такі речі віддають тестувати безпосередньо у бойовій роботі. Таких розробок на їх рахунку – сотні. Фото з архіву волонтера.
«Потрібно було десь шукати і склади, і виробників, адже там могли зекономити до 500 відсотків, – каже Богдан. – На початку 2015 року ми порахували: якби ми в Україні купували те, що привозили з-за кордону, то додатково б витратили близько 30 мільйонів гривень. Ми співпрацювали з фондом «Повернись живим», завозили тепловізори. Допомагали різним підрозділам.
З 2017-го наше волонтерство почало згасати. Вже рідше їздили, возили, бо не було за що. Ми навіть об’єднувалися коштами з іншими волонтерами, щоб було економніше. Напевне 20-ту частину вдавалося завозили під ті запити, що ми мали».
У 2019-му році волонтер підписав контракт резервіста з 503 окремим батальйоном морської піхоти: «Ми з ними в 2017-му здружилися. Стали більше допомагати саме цьому батальйону. Я вже розумів, куди у випадку повномасштабного вторгнення буду йти. Їздили на збори, проходили навчання. 24 лютого 2022 року наш батальйон був на бойових під Донецьком. Відповідно, ми вже були на зв’язку, розуміли, що вже там починається, готувалися, збиралися. У перші дні війни ми вирушили в Маріуполь через Київ. Дорогою підбирали резервістів. Тож затрималися на день. Комбат сказав: якщо потрібно, захищайте Київщину. Але в військкоматі запевнили, що людей вистачає. Тож виїхали на Маріуполь. Якоюсь мірою цей день затримки врятував нам життя: місто вже було оточене ворогом».
Кілька днів підрозділ, в якому служив Богдан, пробув на Донеччині. А потім отримали завдання таки йти на Маріуполь: виходити колоною на прорив. Поблизу Зачатівки Волноваського району бійці потрапили в оточення. Але пощастило вийти.
«Із Зачатівки ми вийшли на Євгенівку. Знову – напівоточення. Тоді отримав першу контузію. Вийшли. Рушили назад на Новоукраїнку і там вже збазувалися, закріпилися і стримали ворога. Потім була Мар’їнка, Авдіївка, – пригадує ветеран. – Спочатку ми були як піхота задіяні, потім в батальйоні почали розвивати напрямок з використання безпілотників. Перші наші скиди, бойові застосування досить непогано поганяли рашистів. Вони навіть повідводили всю свою техніку, щоб ми їх не могли дістати».
У 2022 році Богдан зміг навідатися додому і навіть одружився. З коханою Галиною познайомилися ще під час Майдану. Разом волонтерили. «Ще в 2017-му, оскільки донатів вже не було, ми прийняли рішення відкрити щось комерційне і на волонтерство заробляти самим. Тоді ж започаткували товариство «Паломник плюс», зареєстрували торговельно-виробничий бренд «Резервіст» і розвивали сферу пошиття військового тактичного спорядження. Також налагодили вишивальне виробництво. Почали з однієї машинки і за роки вже мали потужний бізнес».
Коли почалася велика війна і Богдан пішов на фронт, все, що було в магазині, роздали людям безкоштовно: спорядження, одяг, взуття… Порожні полиці залишили. Бо тоді все було дуже потрібним. А в магазині відкрили волонтерський центр.
«Перша фура до нас заїхала на початку березня. Допомога прибула з Америки. Не знали, де все розташовувати. Тож магазин запропонував площу. Там сортували і розподіляли. Це вже без мене вони робили. Волонтерили й працівники магазину, ніхто не звільнився і досі працюють. Їм навіть платили зарплату із залишків, щоб люди мали за що жити. Наше швейне виробництво перейшло на випуск речей для армії SOS та волонтерів. Була шалена проблема з матеріалами, з сировиною, все діставали правдами-неправдами».
Після Авдіївки Богдан Масляк на псевдо «Гриб» разом з побратимами брав участь у звільненні Урожайного на Донеччині, гнав ворогів з Херсонщини. За станом здоров’я з 2024 року переведений на службу в тил. Зараз на Львівщині займається рекрутингом: шукає і мотивує людей стати на захист країни.
«Восени 2022-го наш магазин знову відновив роботу, також перезапустили швейне виробництво. Підписали контракти на виготовлення спорядження. Прийняли рішення, що жодних прибутків ніхто не отримує, всі інвестуються та реінвестуються в інновації, в технології, в обладнання. Так працюємо досі. Паралельно з роботою магазинів триває волонтерство. Вже не так активно, бо і люди порозходилися, та й нема потреби в такій кількості допомоги. Актуальними досі залишаються дрони, автівки», – розповів Богдан.
Зараз магазин і швейне виробництво постійно розвиваються. Неодноразово для закупівлі нового обладнання та устаткування, матеріалів Богдан як ветеран війни отримував гранти. Чоловік має ліцензію на використання торгового знаку Мінветеранів «Створено Захисниками», адже багато з його робітників – ветерани. Підприємство виграло грант Мінекономіки на переробку сировини. «Ми отримуємо запити, і відповідно під них треба певне обладнання. І саме на нього спрямовуємо отримані кошти. Продовжуємо шити і розробляти тактичне спорядження: сумки, підсумки, різні наплічники: для переносу дронів, зброї. В основному працюємо з корпоративними замовниками, співпрацюємо, наприклад, з канадською компанією, для якої шиємо наплічники нашої розробки. Шиємо не лише для військових, але й для цивільних. До прикладу, українська тенісистка користувалася сумкою нашої розробки. Також приймаємо замовлення з інших країн. Ми з нуля можемо зробити продукт. Від ідеї до кінцевого виробу та масштабування його в серійне виробництво». До речі, четверту частину від прибутку компанія спрямовує на підтримку ЗСУ.
