Нині пані Ірина працює керівником гуртка з сіноплетіння і сіномотання будинку творчості дітей і юнацтва Петропавлівської селищної ради, перераховує гроші, отримані з продажу готових виробів, на підтримку Збройних сил України і отримує від своєї діяльності задоволення.
Ростити патріотів
«Через війну гуртки зараз не працюють, – розповідає майстриня. – Першою запропонувала провести майстер-клас для дітей вимушених переселенців і військовослужбовців керівниця благодійного фонду «В єдності наша сила» Галина Донська у Першотравенську. Це і було поштовхом до волонтерської діяльності саме з дітьми. Мої ідеї й пропозиції знайшли схвалення керівниці закладу освіти Валентини Любенської, старости Лозівського округу Наталі Гордієнко і заступника голови Петропавлівської сільської ради Івана Леєонова. Тоді я переконалася, що це правильний напрямок. Так виникла ідея створити дитячий волонтерський рух, де я зможу навчити дітей виготовляти вироби з сіна, а потім продавати їх на ярмарках та майстер-класах і таким чином бути корисним для рідної країни. Батькам і дітям така ідея сподобалася, відтак у селі Росішки організувала дитячий волонтерський рух «Сіноcraft об’єднує». Діти плетуть і мотають, а я вдосконалюю, декорую – і потім продаємо. Так з’явились іграшки, сувеніри, настінні прикраси тощо».
Шлях до власної майстерні
Ірина Северин зізнається, що творчою була з дитинства, все життя співала. «У сфері культури я пропрацювала майже 35 років, з них 22 роки – директором Лозівського сільського будинку культури, – розповідає жінка. – Керувала свого часу вокальними ансамблями – і дорослими, і дитячими».
Проте Ірині Сергіївні хотілося зайнятися чимось таким, чого немає в інших сусідніх громадах. Тоді виникла ідея зробити щось із сіна.
Дозволяти собі насолоджуватися моментом – саме так розглядає свою творчу діяльність Ірина Северин. Фото: з архіву майстрині
«Чому саме сіно? – каже вона. – Та тому, що в селі його багато. Зокрема в тих, хто тримає худобу. До прикладу, нашій корові Ромашці вже 17 років. Це наша годувальниця і член родини. Почала вчитися я за відеоуроками. Перший мій кошик був кривий і кострубатий, але саме з нього розпочалася моя любов до цього давнього українського народного ремесла й виду декоративно-ужиткового мистецтва. І ось тепер, через шість років, я набула досвіду, вміння, стала майстринею з сіноплетіння та сіномотання. Коли вже майстерно почала виготовляти різні вироби, тоді створила гурток у будинку культури. Проте учнів та охочих займатися цим ремеслом було небагато. Потім почалася епідемія ковіду, закінчився мій контракт на цій посаді, але це спонукало до нової сторінки мого життя».
Власну майстерню Ірина Северин назвала творчо «Сінолендом». Створити її вдалося завдяки підтримці рідних – обох синів, невістки, чоловіка, навіть 84-річної свекрухи Надії Яківни, котра неабияк підтримує морально. Тож із допомогою рідних майстрині вдалося не лише продукувати сінні вироби, а й потроху продавати їх через сторінки у соцмережах. Чоловік Станіслав допомагає у заготовці сіна, а також він безвідмовний водій.
Майстриня каже, що сіно заготовляють самі. Чоловік скошує траву, яка подобається дружині. Навесні роблять запаси для сіномотання. Це трава, що ще не сформувала стебельце. А от для сіноплетіння – уже влітку, з довгим стеблом, навіть з колосочком. Перед тим як починати працювати з сіном, його слід зволожити, щоб не було алергії на пил і щоб сировина стала податливішою – еластичнішою, м’якшою. Виріб від води не псується, в процесі зберігання висихає і не пріє. У приміщенні сінні вироби здатні зберігатися тривалий період, не втрачаючи лугового приємного аромату.
«Ми втратили молодшого сина, але дуже пишаємося старшим»
Проте війна перекреслила все. Рівно через місяць – 24 березня 2022 року – загинув молодший син. Павло помер у Харкові від осколкових поранень у голову, коли росіяни обстріляли поштове відділення. Він був професійним художником, графічним дизайнером, створив багато різних логотипів, писав електронну музику. Але все обірвалося в одну мить…
«Після такої страшної трагедії саме захоплення сіном і бажання створювати щось своїми руками допомогло мені вистояти і вчитися жити далі, – пригадує Ірина Сергіївна. – Тоді моя подруга, колишня начальниця Петропавлівського відділу культури Інна Денисенко допомогла мені потрапити на семінар для крафтових майстрів. Відтоді знову все закрутилося навколо сіномотання та сіноплетіння. З виготовленим настінним панно «Взаємодія» я взяла участьу виставці українських майстрів у Франції. Тепер цей витвір тішить око французів і туристів в Українському культурному центрі у Парижі».
Загалом з початку війни, за словами Ірини Северин, вона прагнула хоч якось допомагати країні. «Спочатку то була допомога продуктами, необхідними речами і тканиною для маскувальних сіток, – каже майстриня. – І не припиняла творити з сіна. На той час (у липні 2022 року) старший син Дмитро перевіз до нас свою дружину Світлану, бо саме розпочались активні обстріли Нікополя, де вони мешкають. А сам Дмитро місто не міг залишити, бо працює редактором мультимедійних видань медіацентру «Нікопольського феросплавного заводу». Його завдання – правдиво інформувати нікопольчан про важливі події. До речі, пишаємося сином ще й тому, що у 2022 році він потрапив у книгу «100 славетних імен Петропавлівщини». Вони з дружиною свято вірять у Перемогу України, її Збройні сили. А я кожну хвилинку молюся за наших дітей».
Дозволяти собі насолоджуватися моментом – саме так розглядає свою творчу діяльність Ірина Северин. З початком повномасштабної війни її творчість і діяльність змінилися. Нині все спрямовано на рідні історичні й культурні цінності, патріотизм, віру в Захисників, рідну Україну, Перемогу.
Ірина ЛЬВОВ.
