Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) може розвинутись у багатьох українців, зокрема у військових та ветеранів. Це розлад, спричинений дуже стресовими, лякаючими або тривожними подіями. Звісно, все через війну та переважно через безпосередню участь у бойових діях. Проблема в тому, що люди з ПТСР не можуть передбачити, в який момент, за яких обставин і в якій формі проявляться симптоми цього розладу. Якщо у когось з близьких людей є ПТСР, слід знати, як поводитися, щоб не зашкодити та зменшити кількість потенційних тригерів. Це внутрішні й зовнішні чинники, котрі запускають розлад.
Внутрішніми тригерами є те, що постраждалий відчуває всередині: думки, емоції та тілесні відчуття (як в момент травматичної події). Стосовно зовнішніх тригерів, то це про ситуації, місця або людей, котрі можуть нагадати про травматичну подію, до прикладу, певні слова, звуки, локації…
- Для того, щоб зменшити ризики впливу тригерів, слід:
- обмежувати перебування в місцях скупчення людей без потреби;
- уникати різких звуків, які можуть нагадувати травматичну подію;
- не створювати ситуацій, в яких можливе виникнення тригерів;
- звести до мінімуму ймовірність виникнення несподіваних ситуацій;
- не торкатися тіла людини і не обіймати її без дозволу.
- Що не можна робити, якщо у людини ПТСР?
- Просити розповісти про травматичний досвід. Людям із ПТСР може бути складно говорити, до того ж це може спричинити ретравматизацію.
- Знецінювати пережитий досвід.
- Героїзувати.
- Вимагати (або просити), щоби людина опанувала себе – це не в межах її можливостей.
- Звинувачувати і дорікати через те, як людина реагує та проявляє емоції.
- Уникати наявні психологічні та фізичні симптоми.
- Говорити, що знаєте і розумієте, що саме відчуває постраждалий.
- Переконувати, що їм пощастило вижити. Люди, які пережили травматичні події, часто не почуваються щасливими.
- Казати, що пора припинити поводитися, як на війні.
- Запевняти, що час лікує.
- Різко змінювати плани.
- Як підтримати
- Треба подбати про базові потреби людини, зокрема мова про те, щоб приготувати їжу, взяти на себе частину побутових завдань.
- Пропонувати підтримку, але робити це треба виважено, обережно і дуже дбайливо.
- Не знецінювати і не бути занадто вимогливими.
- Коли людина наважиться говорити, може статися, що вона захоче говорити про травматичну подію знову та знову. У такій ситуації слід її вислухати стільки разів, скільки потрібно.
- Варто говорити про майбутнє та будувати спільні плани – це може допомогти протистояти поширеній думці людей із ПТСР, що їхнє майбутнє приречене.
- Робити разом звичайні рутинні справи.
- Уникати наркотиків, алкоголю та куріння вдома та у вашому оточенні.
- Якщо стан людини дуже важкий, не варто залишати її на самоті.
- Допомогти знайти за потреби контакти спеціалістів, організацій та груп підтримки.
