Катерина Невдах познайомилася з чоловіком шість років тому в рідному місті Селидове, що на Донеччині. На той час вона вже мала власний бізнес – у 22 роки відкрила кафе. Андрій працював у воєнізованому гірничо-рятувальному загоні – приходив на допомогу шахтарям, коли траплялися аварії.
«У 2020 році мій чоловік підписав контракт і пішов служити в десантно-штурмові війська, – почала історію своєї сім’ї Катерина. – Воював на Донеччині. Там і застало його повномасштабне вторгнення. Разом з побратимами з першого дня рашистської навали був на передових позиціях, захищав Харківщину. Там же, під Ізюмом, у квітні 2022 року отримав поранення. А коли перебував у шпиталі, в нього виявили важку невиліковну хворобу хребта».
Вам також може сподобатися
Після початку повномасштабного вторгнення Катерина прожила в рідному місті лише місяць. Андрій дуже хвилювався за неї, просив виїжджати. І наприкінці березня 2022 року жінка разом зі свекром поїхала на рідну йому Вінниччину. В селі їм допомогли з хатиною, хоча й старенькою, проте жити можна було. А вже дізнавшись про поранення Андрія, Катерина вирушила до нього. Возила його по лікарях, госпіталях, діставала препарати, робили численні аналізи. Коли дізналися про невиліковну хворобу, турбот додалося.
На фото: Катерина Невдах дуже сумує за домом, але поки що пристосовується до життя на Хмельниччині. Фото: з родинного архіву.
«Щоб не бути прикованим до інвалідного візка та знову ходити, Андрію прописали дороговартісні ліки, – каже дружина. – На місяць необхідно одну упаковку, яка коштує 15 тисяч гривень. І ми почали лікування. Хоча проблема не зникла зовсім, повністю відновити здоров’я вже неможливо. Андрій став на ноги і продовжує служити». За словами Катерини, чоловік міг би оформити групу інвалідності, проте навіть не думає це робити, бо хоче бути корисним. Хоче робити свій посильний внесок у нашу Перемогу. Звичайно, про передові позиції на фронті мови і бути не може. Тож у вересні 2022 року його перевели служити на Шепетівщину, в тилову частину. Андрій – командир відділення.
Також ближче до чоловіка переїхала й Катерина. З Селидового сюди ж забрали маму Андрія, батьків жінки та її 90-річну бабусю, чию хатину знищили російські окупанти.
Житло родині доводиться винаймати. А щоб не чекати, як-то кажуть, з моря погоди, Катерина вирішила знову започаткувати бізнес. Щоправда, це буде не таке велике кафе, як у рідному місті, а значно менше, та й з додатковими послугами. «Я хотіла відкрити заклад, де б люди більше дізнавалися про наш Донбас, про особливості культури, харчування, традицій сходу України, – поділилася ідеєю жінка. – Такий собі осередочок єднання, творчий простір. З вечорами-розповідями про життя, зібраннями рідних по духу та прагненнями людей. Де б затишно і комфортно було і місцевим мешканцям, і вимушеним переселенцям, і дітям… Подала свій проєкт до благодійного фонду «Карітас» і виграла кошти на реалізацію своєї задумки. У лютому отримала 180 тисяч гривень. Зараз триває втілення ідеї в життя. Відкриття, сподіваюся, буде в травні цього року».
Також Катерина є активною учасницею ради ВПО громади, співпрацює з Благодійним фондом «Рокада», допомагає, радить, бере участь у функціонуванні організації.
Про повернення додому родина поки не замислюється, адже останнім часом почастішали ворожі «прильоти» по його інфраструктурі, по цивільних будинках. Катерина каже, що повернутися хочуть, але коли буде наша Перемога і почнуть відновлювати Селидове. Навіть самі візьмуться допомагати у цьому.
Андрій продовжує нести свою службу. Лікуватися йому спочатку допомагали волонтерські організації, одну упаковку препарату придбала Шепетівська громада. Проте нині основні зусилля та кошти спрямовують на фронт. Тож якщо хтось може допомогти родині з придбанням дороговартісних ліків, донати можна закинути за реквізитами: отримувач НЕВДАХ КАТЕРИНА ЮРІЇВНА IBAN UA97 30529 9000 0026 2067 3951 6253 РНОКПП/ЄДРПОУ 3354105508
