Маючи освіту викладачки музики, на вихідних вона навчала дітей гри на гітарі. Працювала ж редактором вечірнього випуску новин в одному зі столичних видань. Обидва заняття були Наталії, уродженці Київщини, до душі. Утім зухвалий і підлий вчинок орків змусив нині 29-річну українку стати на захист Вітчизни.
Про мужність й героїзм відважної Захисниці, як і історії багатьох українок, на Фейсбук-сторінці «Zemliachky. Ukrainian Front» розповіла ведуча та журналістка Ксенія Драганюк.
Того фатального світанку редакторка пішла на роботу, щоб інформувати людей про війну. Дізнавшись, що на невизначений час канал закрили, віддала другу домашніх улюбленців й… разом з колегою по роботі пішла шукати, де взяти автомат. Стали до лав тероборони. «До речі, автомат мені видали лише через два з половиною місяці. Бо весь цей час працювала в штабі з паперами, і лише потім змогла вирватися в підрозділ», – розповіла дівчина.
Нині Наталя – оператор БПЛА. Аеророзвідниця. «Маю шукати ворога, стратегічні об’єкти, техніку, укриття тощо, – відкрила «Землячкам» свою місію бійчиня. – Моє завдання – бути очима артилерії, щоб вони могли влучити в ціль, оглядати позиції наших хлопців та контролювати, аби до них не підібралися. За потреби корегую штурми. Це складна, але цікава справа. В ній завжди є чому вчитися і чого прагнути. Я добре розумію, що моє безсоння – це спокій піхоти. А спати доводиться мало. Особливо важко, коли ти не можеш підняти пташку в небо через погодні умови. В такі моменти я дуже хвилююсь за наших і картаю себе, що не можу нічим допомогти».
Дівчина й досі не може змиритися із втратами: «Це нестерпний біль, який ніколи не вдасться вгамувати. Я повторюю позивні хлопців та дівчат, щоб не забути їх, щоб завжди пам’ятати, дякуючи кому я досі жива. Це дуже боляче і дуже складно. Мої ритуали дуже прості. Якщо я нервую або мені потрібно зібратися з думками, я складаю речі і прибираю в приміщенні, де ми живемо. Це заспокоює. Ще – догляд за собою. Так я неначе нагадую собі, що війна скінчиться, а я в себе залишусь. І залишитися потрібно не лише сильною, але й гарною. І музика. Слухаю її постійно. Так я неначе нагадую собі свою сутність».
За два роки довелося змінити близько 30 осель (від бліндажів до будинків). Дівчина зізнається, що з побратимами завжди намагаються створювати затишок, щоб тимчасове житло спонукало повертатися. Їжу дівчина купує в магазинах або замовляє поштою, бо вона – вегетаріанка.
Побут завжди різний, бо ж різняться локації.
«В кращі часи ми працюємо з підвалів і там можна облаштуватися більш комфортно, – ділиться аеророзвідниця. – Бувало і таке, що спали в мінінорах під дощем по двоє разом з технікою. Нори були не облаштованими не тому, що ми лінувались копати, а тому, що звичайні лопати не завжди можуть зачепити Донбаський ґрунт. А тут ще й затяжний дощ. Головне – все сприймати з позитивом.
Слухати музику і пити зелений чай. Тоді легше».
Смілива Захисниця переконана, що кожен з нас має вміти тримати зброю в руках та надавати першу медичну допомогу.
«Готуйтеся захищатися та боронити своє, а головне – своїх, – закликає Наталя. – Я дуже хочу, щоб війна не залишилась спадком нашим нащадкам. І щоб нове покоління жило без війни. Для цього кожен з нас має боротися і працювати задля Перемоги».
