Неподалік Виноградова на Закарпатті є цікава локація – ферма «Карпатський буйвіл». Тут можна познайомитися з цими рідкісними тваринами, поспостерігати за ними, а також скуштувати закарпатських делікатесів – екологічно чистої продукції, виготовленої з цілющого буйволиного молока. Власники ферми – Роман Фетько та його син Зорян – відроджують давні фермерські традиції Закарпаття. Коли почалася повномасштабна війна, Роман Фетько не задумуючись долучився до захисту України від ворога. Після серйозних проблем зі здоров’ям звільнився з війська і повернувся до улюбленої справи.
Вирішив відновити справу свого діда
Вам також може сподобатися
Історія буйволиної ферми розпочалася у 2009 році, коли Роман Фетько вирішив відновити справу свого діда, який свого часу утримував карпатських буйволів. Тоді радянська влада визнала його куркулем, буйволів у господаря забрали і перевели до колгоспу. Однак там тварини не прижилися, колгоспне керівництво вирішило, що буйволи – тварини неприбуткові: багато їдять, потребують особливих умов утримання і не дають багато молока. Тварин зарізали, про що повідомили родині листом. Власне, у радянські часи знищили майже усіх карпатських буйволів, хоч ці тварини були традиційними для регіону.
Тому вже у незалежній Україні Роман Миколайович вирішив відродити не лише справу свого діда, а й не дати вимерти карпатським буйволам. Про ферму тоді не думав. У Хусті купив самця Юрка і буйволиць – Юлію і Ромашку. Згодом придбав ще одну буйволицю – Джулію. Саме вони народили потомство і стали, так би мовити, засновниками ферми. «Пан Роман береже традиції рідного краю, – розповідає адміністратор фермерського господарства «Карпатський буйвіл» Інна Левдар. – Вивчає історію, збирає автентичні речі Закарпаття. А буйволи – це ж наша традиційна тварина. Роман Миколайович ще з дитинства знав цих тварин і хотів познайомити з ними своїх дітей, мати вдома корисне смачне молоко».
Ідея створити ферму виникла спонтанно
Тоді подібного господарства в Україні не було. Пан Роман потроху набував досвіду у догляді за буйволами, збирав по крупинці потрібну інформацію. Буйволиці давали потомство, тварин ставало все більше, а місця для них на господарстві було мало, випасалися тварини на березі річки, що не усім сусідам подобалося. І Роман Миколайович вирішив будувати ферму. Перший рік, поки будували ферму, буйволи жили на полі у дерев’яних будиночках. У добротну ферму неподалік Виноградова тварини переїхали у 2016 році. «Тоді стадо налічувало 36 тварин, – продовжує Інна Левдар. – А сьогодні на фермі живе вже 150 буйволів. Маємо два пасовища. На початку травня всі недійні тварини вирушають на літнє пасовище. Там вони цілий день проводять на пасовищі, купаються в річці. На ферму повертаються лише наприкінці жовтня. Буйволицю, яка отелиться на пасовищі, переводимо на ферму. На фермі влітку живуть ті тварини, які дають молоко. Але вони теж цілий день пасуться на полі».
Дорослий буйвіл важить до 700 кілограмів
Буйволи – великі і сильні тварини, кожна зі своїм характером. «Раніше буйволи жили 45-50 років, – Інна Левдар про буйволів знає, напевно, усе. – Однак у сучасних умовах середній вік буйвола – 30 років. Мабуть, кормова база вже не така, як сто років тому. Хоча ми своїх тварин годуємо екологічно чистим кормом. Це – свіжа трава або сіно, кормовий буряк, різні крупи. Жодних біодобавок до кормів ми не використовуємо. Буйволи їдять постійно і багато. Взимку за добу буйволиця з’їдає 40-60 кілограмів сіна та до восьми кілограмів кормових круп. Влітку ж їсть багато зелені».
Буйволи – великі і міцні тварини. Як каже пані Інна, 10-15-річна буйволиця важить 500-600 кілограмів, самець – 700-750. Значну частину їхньої ваги становить кісткова система. Буйволам потрібна велика територія для випасу та водойма. Влітку вони часто сидять у воді та охолоджуються, адже через чорну товсту шкіру у них можуть траплятися теплові удари. Також полюбляють повалятися у болоті.
А ще буйволи – розумні тварини. «Кожна тварина має свій характер, – продовжує Інна Левдар. – І вони дуже прив’язуються до людей, які з ними контактують – хто годує, випасає, видоює, миє. До такої людини вони ставляться бережно і підпускають до буйволят. До нової людини спершу ставляться насторожено. І якщо у колектив приходить новий працівник, він має пройти такий собі букетно-романтичний період із твариною».
Буйволине молоко засвоюється організмом краще, ніж коров’яче
А все тому, що буйволине молоко містить казеїновий білок типу А2, що робить його безпечнішим і легшим для шлунка людей, які мають чутливість до звичайного молока. Тобто людський організм легко його перетравлює, і воно не викликає дискомфорту. У буйволиному молоці більше, ніж в коров’ячому, кальцію, магнію, цинку, інших макро- та мікроелементів. «А ще воно має високу жирність, – стверджує пані Інна. – Вона коливається залежно від сезону. Взимку та після отелу жирність молока може сягати 12 відсотків. Середня ж – близько 10 відсотків. Буйволине молоко допомагає зміцнити імунітет, корисне для людей із захворюваннями дихальної системи. Його не треба кип’ятити, можна споживати сирим, оскільки буйволи мають стійкий природний імунітет і не хворіють на захворювання, які притаманні звичайним коровам».
З буйволиного молока на фермі виготовляють різноманітні сири: панір, халумі, бринзу з італійськими травами, крем-сир з часником, напівтвердий сир – класичний та з додатками (з лавандою, пажитником), кисломолочний. І навіть варять згущене молоко та виготовляють йогурт. Реалізовують продукцію у власній крамничці в Хусті, безпосередньо на фермі або через інтернет-замовлення.
«Ми відвідували курси відомих українських сироварів, переглядали відеокурси італійських сироварів, – розповідає Інна Левдар. – Але все одно більше вчилися на власних помилках. Адже і в Україні, і за кордоном знають, як варити сир з коров’ячого, козячого, овечого молока. А от з буйволиного досвіду не було. Тому кожен рецепт ми адаптовували під наше молоко – шляхом проб і помилок. Довго нам не вдавалося зробити моцарелу. Ми навіть додому заготовки брали і намагалися експериментувати. Згодом зрозуміли, що уся справа в якісній заквасці».
Сьогодні на фермі проводять екскурсії, знайомлять людей з буйволами, організовують дегустації. «Коли ми вперше у Виноградові на ринок принесли продавати буйволине молоко, люди дуже дивувалися, запитували: «А що, буйволів можна доїти?», «Невже вони не вимерли?», – пригадує пані Інна. – Навіть на Закарпатті люди нічого не знали про цих тварин. І саме через екскурсії ми почали знайомити людей з буйволами, проводити дегустації продукції з буйволиного молока. Люди можуть погладити тварин, погодувати, сфотографуватися з ними і дізнатися багато цікавого. А після дегустації – купити те, що найбільше сподобалося. Для військових, сімей загиблих Захисників екскурсії у нас безкоштовні».
Історія Романа Фетька – це приклад того, як любов до рідного краю, наполегливість і відданість своїй справі допомагають зберігати унікальну спадщину. Завдяки його праці карпатські буйволи не лише не зникли, а й стали символом відродження давніх традицій Закарпаття, надихаючи інших берегти та примножувати надбання свого краю.
