Для когось волонтерство почалося 24 лютого 2022 року. Для частини команди Штабу допомоги Збройним Силам України в Нетішині – ще у 2014-му, задовго до повномасштабного вторгнення. Про це розповіла координаторка штабу Катерина Янович. За понад десять років роботи змінювалося багато: потреби військових, кількість волонтерів, масштаби допомоги. Найбільше долучилося після початку повномасштабного вторгнення – у найактивніші періоди команда налічувала до 55 людей. Сьогодні у команді близько 30 людей. Більшість із них волонтерять уже не перший рік. Однією з них є Катерина Янович, яка координує роботу штабу. За роки волонтерства Катерина запам’ятала десятки історій людей, які допомагали армії. Деякі з них, за її словами, досі викликають сильні емоції.
«Почалася війна – те, що я відкладав, уже не потрібно»
Вам також може сподобатися
Одну з таких історій Катерина згадує з перших тижнів повномасштабного вторгнення. Тоді військовим та бійцям територіальної оборони передусім потрібні були одяг, амуніція й ліки. Особливо гостро стояло питання медикаментів. Волонтери оприлюднили список необхідних ліків. Після цього Катерині зателефонував літній чоловік і попросив зустрітися. Він прийшов і передав свої заощадження на закупівлю медикаментів. «Я його запитала: ви на пенсії, вже не працюєте? А він каже: «Почалася війна. Те, що я відкладав, уже не потрібно. Неактуально». І віддав усе на ліки», – згадує Катерина Янович.
Для волонтерки ця історія стала одним із перших сильних емоційних моментів великої війни. «Тоді мене дуже вразило, що людина, яка все життя щось відкладала, просто вирішила: зараз це потрібно не мені, а військовим», – додає вона.
П’ять монет, які вивезли з окупації
Ще одну історію Катерина згадує, коли говорить про людей, які допомагали навіть тоді, коли самі втратили майже все. У перші місяці повномасштабного вторгнення штаб допомагав не лише військовим, а й внутрішньо переміщеним особам. Серед них було літнє подружжя, яке приїхало до Нетішина з окупованої території. Волонтери допомогли їм із житлом та продуктами. Через деякий час подружжя запросило Катерину та її колег до себе. Там господарі дістали п’ять ювілейних монет. Їх вони вивезли з окупації, ховаючи під час дороги та боячись, що монети можуть забрати на ворожих блокпостах. «Вони сказали: «Ми вам їх просто даруємо, а ви вже робіть із ними що хочете». Для них це були не просто монети. Це було те, що вони змогли вивезти з окупованої території», – розповідає Катерина.
Волонтери виставили монети на аукціон. Отримані кошти спрямували на допомогу військовим. А далі сталося те, чого самі волонтери не очікували: люди, які придбали монети, попросили передати їх до Нетішинського краєзнавчого музею. «Люди зробили добро, ми це добро конвертували в допомогу військовим. А ті, хто купив монети, теж зробили добро – передали їх у музей», – каже Катерина.
«Запитаєш, що потрібно, а вони кажуть: маскувальна сітка»
За роки війни запити від військових змінилися. На початку великої війни часто просили ліки, одяг, амуніцію. Зараз одяг майже не потрібен, адже держава забезпечує ним військових. Натомість залишаються постійні потреби, зокрема все необхідне для облаштування позицій: лопати, пилки, сокири, мішки, а також маскувальні сітки для техніки. Залежно від сезону змінюються й потреби в медикаментах. Влітку частіше просять засоби від харчових отруєнь, восени та взимку – від застудних захворювань.
За словами Катерини, також надходять запити на засоби радіоелектронної боротьби, перехоплювачі сигналів, автомобілі та дрони. Частину великих потреб сьогодні закривають громади, благодійні фонди та великі громадські організації. Але штаб продовжує працювати не лише як пункт збору допомоги.
Один із головних напрямків роботи команди – регулярні поїздки до військових. Раніше волонтери їздили приблизно кожні два тижні, зараз – орієнтовно раз на три тижні. Везуть те, що замовляють військові, а також передачі від земляків. І серед них – домашня їжа. Місцеві майстрині готують для Захисників пироги, смаколики, передають овочі. Особливо багато таких передач збирають до свят.
«Для них це шматочок дому. Це увага, підтримка, турбота. І вони завжди дякують, надсилають фотографії», – розповідає Катерина.
«Найважче – змотивувати людей донатити»
Якщо на початку повномасштабної війни люди масово долучалися до зборів, то тепер робити це стало складніше. Саме донати Катерина називає найважчим аспектом волонтерської роботи. «Найважче – змотивувати людей, щоб вони донатили. Ми вигадуємо різні гасла, пишемо пости, робимо візуалізацію, думаємо, як привернути увагу людей до волонтерства і благодійності», – говорить вона.
За її словами, великий збір зараз неможливо закрити одним дописом. Якщо військовим потрібен, наприклад, автомобіль, збір може тривати кілька тижнів або навіть місяць. Волонтерам доводиться постійно нагадувати про нього та змінювати подачу. «Люди просто звикають до цих постів і вже не реагують так, як раніше. Тому зараз збори довго закриваються. Для нас дуже важливо не втратити довіру людей. Бо вся волонтерська робота побудована на довірі. Якщо тобі не довіряють, тебе не будуть підтримувати, а ти не зможеш допомагати військовим», – пояснює Катерина.
Від 55 волонтерів до команди з 30 людей
Після 24 лютого 2022 року до роботи штабу долучилося багато людей. У пікові періоди команда налічувала 45-55 волонтерів. Згодом частина людей виїхала, хтось припинив волонтерити через сімейні обставини чи нестачу часу. Сьогодні в команді близько 30 людей.
«На початку було дуже багато людей. А зараз ми залишилися такою серцевиною волонтерського руху. І тримаємося. Нові люди долучаються рідко. Але ті, хто залишився, продовжують працювати», – розповідає Катерина.
За понад десять років роботи Катерина бачила, як змінювався волонтерський рух. У 2014 році допомога армії була для багатьох новою реальністю. У 2022-му до неї долучилися тисячі людей. Сьогодні волонтери працюють у зовсім іншій реальності – коли війна стала частиною повсякденного життя, а втома від зборів відчувається дедалі сильніше. Але потреби фронту нікуди не зникли. Тому Катерина закликає не припиняти допомагати.
Катерина КОРНІЙЧУК.
