Вересень у дворі пахне не лише яблуками й печеною картоплею з вогнища. Це ще й час, коли господині беруться до звичної, хоч і не найромантичнішої справи – забою вирощеної за літо птиці. Що робити з м’ясом – питання таки легше від того, як бути з пір’ям.
Найпростіший спосіб позбутися пера – спалити чи закопати. Але так господиня власними руками викидає готову сировину, за яку ще й платять. Перо й пух ідуть на набивку подушок і перин, їх приймають заготівельники, а те, що вже не годиться на подушку, стає добривом для городу. Тобто із відходів після забою птиці можна отримати теплу постіль, живі гроші або гумус під майбутній урожай – було б бажання перебрати.
Вам також може сподобатися
Одразу після обскубування перо вологе й пахне не найкраще, тож перший крок – сушіння. Досвідчені господині радять знімати перо з тушки послідовно: спершу з хвоста і крил, тоді з грудки й спинки і лише насамкінець – з лапок, акуратно, щоб не пошкодити шкіру. А вже зняте перо сушити у великих полотняних чи марлевих мішках: насипати, підвісити під стелею в сухому, добре провітрюваному приміщенні – на горищі чи в сараї – і час від часу струшувати, щоб маса не злежувалася й не запліснявіла.
Одразу перо слід посортувати за розміром: велике – окремо, дрібне пухове – окремо. Наші бабусі принципово сортували чорне до чорного, біле до білого, бо одна темна пір’їнка в білому напірнику одразу псує вигляд, та ще й чорне перо міцніше. Подушки й перини традиційно набивають чорним пером чи пухом, а ковдру – білим.
Сире перо навіть після просушування для набивки подушки краще спершу освіжити. У майстернях із чищення подушок перо проганяють крізь потік гарячого повітря під тиском – це розправляє пух, робить його легшим, а сміття й гострі уламки відсіюються. Удома цей ефект частково замінює пральна машина: перо потрібно поділити на 2-3 частини, зашити у щільні марлеві чи бавовняні мішечки й випрати у делікатному режимі за температури у 40 градусів рідким засобом для вовни, без сильного віджиму – інакше воно зіб’ється в грудки. Для дезінфекції зручний і вертикальний відпарювач: підвісити мішечок і пройтися гарячою парою з усіх боків, дати просохнути 20-30 хвилин. Головне – перо має повністю висохнути, перш ніж потрапить у нову подушку, інакше запріє й запахне.
Не кожна родина сьогодні захоче самотужки шити перини – і це нормально, адже сировину охоче приймають заготівельники. За інформацією регіональних видань, скупники платять за пух-перо орієнтовно 27-35 гривень за кілограм, тоді як готова подушка з такою ж начинкою коштує вже 250-500 гривень – різниця, яка й пояснює, чому цей промисел не зникає навіть у містах. Оголошення про закупівлю гусячого й качиного пуху-пера регулярно з’являються на аграрних дошках оголошень по всій Україні: заготівельники самі шукають продавців і нерідко забирають перо просто з двору.
Дрібне перо, яке залишилося після сортування, – не сміття, а добриво. Як пояснює садовий довідник «Епік Гарденінг», перо майже цілком складається з кератину – того самого білка, що й у волоссі та рогах. І в перерахунку на суху масу містить приблизно 12-15 відсотків азоту. Кератин розкладається повільно, тому перо вважають добривом пролонгованої дії: азот не вимивається одразу дощами, а віддається рослинам поступово, поки ґрунтові мікроорганізми його переробляють. За даними виробника органічних добрив «Ґрінвей Байотек», вносити його варто за 2-4 тижні до висадки розсади й обов’язково перекопувати у верхні 7-10 сантиметрів ґрунту – на поверхні воно розкладатиметься роками. Орієнтовна норма для перероблених продуктів із пера – близько 1,5-2,5 кілограма на 10 квадратних метрів грядки; для сирого домашнього пера процес піде повільніше, тож дозу краще не перевищувати, а перо подрібнити.
Годиться перо й у компост: додане до купи прілого листя, соломи чи тирси, воно працює як природний активатор – багате на азот, годує бактерії, що пришвидшують перегнивання сухих решток. Щоправда, самому перу для повного розкладання потрібно кілька місяців, особливо якщо його багато.
Восени, коли дикі птахи мігрують, зростає й ризик пташиного грипу. Головне управління Держпродспоживслужби нагадує, що факторами передачі вірусу можуть бути інфіковані тушки й саме перо, а механічними переносниками – самі господарі. Тому під час забою й обробки птиці варто якомога менше забруднювати подвір’я кров’ю та пір’ям, працювати в окремому одязі, який потім легко випрати. Місцеві правила утримання тварин і птиці, чинні в більшості громад, прямо вимагають після подвірного забою очистити й продезінфікувати місце, де він відбувався, – і це стосується не лише крові, а й розкиданого пера.
Якщо ж у господарстві виявили хвору або загиблу без причини птицю – до неї краще не торкатися і одразу повідомити державну ветеринарну лікарню, а не пускати її перо в переробку. І варто знати: чинна ветеринарна інструкція з профілактики високопатогенного грипу птиці передбачає, що продукти забою, пух і перо, отримані в період можливого зараження вірусом, знищують спалюванням під ветеринарним наглядом – тобто якщо в районі оголошено спалах хвороби, ризикувати й лишати собі перо «на подушку» не варто.
Отож, підсумуємо. Перо варто сушити в підвішених марлевих мішках у сухому провітрюваному приміщенні, періодично струшуючи, і сортувати за розміром і кольором – так постіль вийде охайнішою. Перед набивкою його не завадить освіжити делікатним пранням при 40 градусах або парою й ретельно досушити. Те, що не піде на постіль, можна продати заготівельникам або через аграрні дошки оголошень, перекопати в грядки (лише в землю, не на поверхню) чи додати в компост як джерело повільного азоту. І нарешті, місце забою варто продезінфікувати, а перо від хворої чи загиблої без причини птиці краще взагалі не зберігати – під час спалаху пташиного грипу його належить знищувати спалюванням.
