«У мене було дві мрії: бути медиком і малювати», – ділиться спогадами мисткиня Марина Дреєва. У рідному місті-герої Охтирці минули її дитинство і юність, тут жінка розпочала трудовий шлях, а також відбулася як художниця.
«Малювала я, мабуть, років з двох. З часом закінчила місцеву художню школу імені Тараса Шевченка. Для себе обрала станковий живопис. А вже пізніше в університеті навчалася на кафедрі образотворчого мистецтва, прикладного мистецтва і реставрації.
Вам також може сподобатися
Але до цього закінчила Сумський національний аграрний університет, факультет «Облік і аудит» – тато дуже хотів, щоб я була економістом. Тож мусила послухатися. Але мені дуже хотілося в медицину. І згодом навчалася сестринській справі у Богодухівському медичному коледжі. Вісім з половиною років пропрацювала у відділенні гемодіалізу Охтирської міської лікарні», – розповіла Марина Олександрівна.
Весь час жінка не розлучалася з олівцями і пензлями. Створювала графічні роботи, натюрморти, пейзажі. Малювала для себе, для душі. З натури, по пам’яті, з фото, які сама робила… Свої роботи переважно дарувала.
15 лютого 2022 року художниця відсвяткувала свій день народження.
«А 23-го поїхала до мами на дачу, за місто, – пригадує Марина. – Моя зміна була 26-го. Десь о 5:30 мамі подзвонила її двоюрідна сестра з Харкова і каже: «Людо, почалася війна. Збирайте документи, все необхідне…»
Морозним досвітнім ранком мама вийшла на вулицю, а дача в нас за 30 кілометрів від Писарівки, і почула, як йде колона російських танків на Охтирку. Дуже гуркіт був. А вже 25-го вперше почули вибухи і постріли, бачили дим. Наступного дня я поїхала на роботу. Добиралася манівцями, подалі від основних доріг.
В лікарні вже були поранені, але не в нашому відділенні. Чесно, було страшно. Коли по нашій військовій частині прилетіло – це був жах. Поранених привозили і першу допомогу надавали прямо в коридорі, бинтували. Скрізь – кров, стогін… Через постійні обстріли доводилося спускати хворих у підвал. Цей жах тривав місяці два. Вже потім поступово навантаження стало спадати».
Жінка пригадує, що містяни, які мешкали біля лікарні, перебралися в підвали. Вона ж по можливості ходила ночувати до тата, котрий мешкав неподалік. Він і зустрічав її часто з роботи.
Завдяки стійкості та мужності Захисників ворог так і не зміг окупувати Охтирку чи пройти далі. Указом Президента України місту присвоєно почесне звання «Місто-герой України».
Відколи почалося повномасштабне вторгнення, крім своєї основної роботи, Марина займалась і творчістю. Так рятувалася від тривожних буднів.
На фото: Гільзи і тубуси майстриня розмальовує і надає свої роботи для благодійних аукціонів на користь ЗСУ. Фото надане художницею.
«Знаєте, в мене малювання – як друге життя, сенс існування, – каже жінка. – Якби в мене хтось забрав малювання, то життя б зупинилось. І малювання, творчість дали початок волонтерській діяльності. У грудні 2022 року побачила в фейсбуці допис мого хорошого знайомого, волонтера, нині військового Геннадія Порохні. Дивлюся – виставляє всякі роботи: вишиті, картини – по номерках… Він проводив благодійні аукціони для потреб ЗСУ. А в мене тоді були картини дома. Серед них – «Ой, у лузі червона калина». Мама й каже: «А чого ти свою роботу не віднесеш?» Я за цю картину – й туди. Думаю, може хоч 500 гривень дадуть… Картину придбали наступного ж дня. За 2,5 тисячі. Через тиждень пише мені Геннадій, пропонує принести ще роботи для аукціону. Несу «Тихі заводі Ворскли». За неї виручили 5 тисяч гривень.
7 травня Геннадій запропонував мені розписати перший тубус від зброї. Його дали військові. Фарбами зобразила на ній наш прапор, калину, колоски. З цією роботою поїхала на благодійний концерт гурту Sky у Харкові. І там його продали, а кошти спрямували Захисникам. З того часу не раз брала участь у подібних акціях у Полтаві, Харкові, Сумах, Києві. На концертах Артема Пивоварова, Святослава Вакарчука, групи «Без обмежень». Розписувала тубуси, гільзи, дарувала, продавала картини».
Допомагали різним бригадам. Два тубуси мисткиня розмалювала і передала на благодійний аукціон в США. Кошти від продажу пішли на потреби 93-ї бригади. За цю допомогу їй подарували їхній прапор.
«Тепер допомагаємо бригаді, в якій служить Геннадій Порохня. І готуюся до персональних виставок в Охтирці та іспанській Барселоні. За кордоном будуть демонструватися мої дві картини».
У лікарні художниця працювала до 2025 року. Також вона здобувала другу вищу освіту з образотворчого мистецтва.
У мисткині вже відбулося три персональних виставки і вісім міжнародних: в Чорногорії, Албанії. Аргентині, Азербайджані, Іспанії та Франції.
«Пишу краєвиди, природу. Хочеться чогось такого, щоб людина подивилась і відпочила душею. Можу писати і вночі. Як приходить натхнення», – зізналася художниця.
Також жінка поділилася своїми мріями: продовжувати творити красу на полотні та навчати цьому діточок.
«Те, що вмію, що люблю, хочеться передати підростаючому поколінню. Також мрію побувати в інших країнах разом зі своїми картинами. Поки що мої роботи подорожують самі. Мабуть, колись наважуся й на персональну виставку за кордоном. Принаймні, буду до цього прагнути. А поки що, як і всі ми, найбільша моя мрія – про Перемогу України».
