Андрій Дробіт – ветеран російсько-української війни. За професією — радіомонтер електронних приладів. Однак справою свого життя вважає рослинництво. Каже, ця любов до землі у нього — в генах. Тож після демобілізації спершу разом із дружиною вирощували квіти А згодом зайнялися саджанцями туї й смереки. Крім того, вирощують зелень і навіть планують навчати сучасному рослинництву студентів.
«Кожен чоловік, який себе поважає, має захищати свою сім’ю і рідну землю від ворога»
До захисту України від ворога Андрій Дробіт долучився наприкінці 2014 року. «Я служив в армії, мав військовий досвід, – каже ветеран. – Тому коли російські війська порушили кордони нашої держави, пішов її захищати. Бо переконаний, що кожен чоловік, який себе поважає, повинен захищати свою сім’ю, свою країну. Хтось – зі зброєю у руках, хтось – волонтерством, донатами. Оскільки я мав досвід військової служби, тож пішов у військо. Протягом півтора року служив у розвідці. Брав участь у боях на Донецькому, Маріупольському напрямках».
Після демобілізації разом з дружиною Альоною вирішили розпочати власну справу. Звели теплицю і почали вирощувати квіти. «Чому квіти? – розмірковує ветеран. – Я з дитинства любив копирсатися в землі – щось садив, сіяв. Мені це подобалося. А коли подорослішав, почав досліджувати свій рід. Виявляється, близько ста років тому люди у нашому селищі займалися садівництвом. І мої прадід з прабабцею теж. На кожному обійсті було багато фруктових дерев, горіхів. Я й зараз у старому будинку знаходжу різні інструменти, з допомогою яких зрізали гілки, обробляли дерева. Думаю, любов до праці передали мені генетично прадід і прабабця. Крім того, я багато навчався і навчаюся досі, відвідую різні тренінги, курси, лекції».
Згодом подружжя взяли кредит і збудували опалювану теплицю. Почали вирощувати ще й лаванду, хвойні рослини, різні сорти салату. Разом з тим зацікавилися ландшафтним дизайном. Навесні 2022 року Андрій планував вступити на навчання до Уманського аграрного університету. Коли почалося повномасштабне вторгнення, подружжя очікувало на третю донечку. Однак Андрій прийняв рішення стати на захист своєї родини, своєї країни. «В перший день з самого ранку я вже був у військкоматі, адже перебував в оперативному резерві першої черги, – згадує про перші дні великої війни Андрій Дробіт. – А 27 лютого вже був під Лисичанськом».
Адаптуватися до цивільного життя допомогли родина й улюблена справа
Сімейний бізнес тим часом поставили на паузу. Наприкінці 2022 року Андрій отримав важке поранення руки. Після тривалого лікування звільнився з армії. І на початку 2023 року подружжя повернулося до родинного бізнесу. «Саме повернення до роботи допомогло мені швидше адаптуватися до цивільного життя, менше повертатися думками туди, на передову, – пояснює свій стан після демобілізації Андрій. – Адаптація для ветерана – складний і тривалий процес. Але коли ти займаєшся улюбленою справою, працюєш і фізично, і розумово – це відволікає. Звісно, підтримку і розуміння отримав насамперед від рідних – дружини, батьків, доньок. Але головне – самому мати бажання жити повноціннл».
Завдяки кільком грантам не лише відновили рослинний бізнес, а й, можна сказати, вивели на новий рівень, створивши «Сад мрії». Щоправда, від вирощування квітів відмовилися, зосередилися на хвойних рослинах. «Квіти – делікатні рослини. Період їх цвітіння досить короткий. І якщо квітку не продав, то втратив все. Ми зрозуміли, що у цьому напрямку рухатися важко. Тому вирішили шукати інший. І зупинилися на хвойних рослинах. Припустимо, якщо кипарис не продав зараз – він росте собі далі, і наступного сезону буде вже навіть дорожчим. З квітами таке не вийде. Крім того, великий вплив мають погодні умови. Зокрема похолодання влітку. Пам’ятаю, як при нічній температурі у десять градусів нам доводилося рятувати квіти – накривати, обігрівати. Та й при перепадах температури квіти погано цвітуть, а ми, відповідно, замість прибутку маємо втрати. Хвойні ж значно витриваліші до погодних умов».
Сьогодні «Сад мрії» розвивається у кількох напрямках. Тут можна купити туї, кипариси, ялівці. До слова, туї «Смарагд» вирощують у великих кількостях – до п’яти тисяч на рік. Також надають послуги з озеленення – займаються ландшафтним дизайном. «Я облаштовую газони, монтую автополив газонів, дерев, саду, – розповідає про сьогодення Андрій. – А дружина займається топіарним мистецтвом – фігурною стрижкою чагарників, дерев, створенням таких своєрідних скульптур. І паралельно ще навчається цьому мистецтву».
Зелень, що росте на… воді
Торік Андрій виграв грант Українського ветеранського фонду за програмою «Варто» – на вирощування салатів, зелені і пряних рослин методом гідропоніки. «Це метод вирощування рослин на водному розчині, – пояснює. – У Тернополі маємо виробництво, співпрацюємо з технологами, агрономами. Це повністю закритий цикл. Весь процес контролюється комп’ютером. Така сучасна система може працювати у будь-якому приміщенні. Ми підписали меморандум з Тернопільським національним університетом про співпрацю. Тепер студенти на базі нашого виробництва будуть навчатись, освоювати новітні технології».
Для Андрія та Альони «Сад мрії» — це не лише бізнес. Це справа, яка об’єднує родину, допомагає рухатися вперед і дарує віру в майбутнє. І поки тут ростуть дерева та зелень, разом із ними зростає і їхня спільна мрія.
