Вони зустрілися в середині 1960-х. Разом навчалися у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. Лев Васильович був на курс старшим, головою студентського наукового товариства. Стефанія Едуардівна активно займалася археологією. Обидва часто їздили на міжнародні конференції.
«Тоді він вивчав історію польського повстання на Поділлі 1830-31 років, – пригадує жінка. – Але не вистачало знань польської мови. А я мала польський буквар. І позичила йому, пояснила, як читати. Так і зав’язалося наше знайомство. Наука зблизила. Проте після того як Лев з червоним дипломом закінчив інститут, його направили в Новоград-Волинський район, село Грушки вчителем історії. Я ж після навчання влаштувалася в історичний музей-заповідник археологом. Наступного року молодого фахівця запросили викладати на історичний факультет у Кам’янець-Подільський. Тоді й знову перетнулися наші шляхи».
Вам також може сподобатися
Лев Васильович якось наважився написати і подарувати Стефанії Едуардівні листівку з зображенням Кам’янець-Подільської фортеці, де вона тоді працювала. Запросив на побачення. А через два роки молоді люди одружилися. Понад 50 років Лев Баженов присвятив науковій і викладацькій справі в рідному університеті. Вісімнадцять років очолював деканат. Творчий доробок вченого-історика, доктора історичних наук, академіка становить більше 350 наукових праць і 30 монографій.
«Я ж працювала в музеї. Пройшла всі щаблі від наукового працівника до керівника. Наука дуже тісно нас пов’язала і стала частиною нашого життя. Разом організовували конференції. В кожного у нас були свої завдання», – каже жінка.
У 48 років вона почала писати кандидатську дисертацію, а ще через дев’ять років, у 2010-му, захистила докторську. Стефанію Баженову запросили працювати в університет. Тоді відкрили новий напрямок на економічному факультеті: туризм і готельно-ресторанна справа. Там рік чи два викладала на кафедрі, затим її очолила.
У сім’ї підростали син Олександр та донька Валентина. Вони, як і батьки, стали істориками. Університет закінчили з відзнакою.
«Гарні оцінки у них були не тому, що батько був деканом, – каже Стефанія Едуардівна. – Вони страшенно боялися поставити його в незручне становище. Він їм одного разу сказав: «Тільки попробуйте, щоб хтось на вас поскаржився». Син здобув фах археолога, працював у Національному природному парку «Подільські Товтри». Паралельно навчався. Закінчив аспірантуру. Написав роботу по давньоруських літописах. Блискуче її захистив у Чернівецькому університеті. І його запросили на кафедру загальної історії, допоміжних історичних дисциплін, зокрема археології. Де трудиться і донині.
Донька ж дуже рано вийшла заміж, народила дитину і поїхала за чоловіком- військовим в Крим, де він служив. Захворіла і з маленьким сином повернулася додому. Сімейне життя не склалося. Трудовий шлях розпочала в школі Кам’янця-Подільського, а потім викладала історію в місцевому сільськогосподарському технікумі. Захистила кандидатську роботу і перейшла працювати в сільськогосподарський інститут, якому присвятила майже два десятки років. Має ступінь кандидата історичних наук, доцент.
Доля звела її з чудовою людиною – Андрієм Задорожнюком. Він кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України в Кам’янець-Подільському національному університеті. У них народилося двоє дітей: Андрійко і Аліса».
Повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю принесло горе у родини тисяч українців. Не оминула біда і сім’ю Баженових. «Внук Олександр Логвін, старший син Валентини, тривалий час жив зі мною і чоловіком. Він теж вступив до нашого університету імені Івана Огієнка, але на економічний факультет. Вивчав економіку підприємництва, закінчив блискуче. На четвертому курсі аспірантури написав кандидатську з туризму. Ми вже цю роботу підготували до захисту, внесли правки. Але тут ковід, війна… Йому запропонували йти служити, хоча мав відстрочку – вчився стаціонарно. І він пішов. Чоловік мій на той час вже був дуже хворий.
А Саша каже: «Не хочу, щоб мене ловили по дорогах. Мене покликали, і я йду». Він знав добре англійську мову, хотів потрапити в Сили спеціальних операцій. Але через проблеми зі здоров’ям не взяли. І він пішов в 46 окрему аеромобільну Подільську бригаду розвідником. І знаєте, хорошим розвідником був».
Олександр Логвін загинув 7 січня 2023-го року. Через два місяці після смерті дідуся. Він мріяв бути вченим, відкрити свою туристичну агенцію. На жаль, його історія закінчилася у 28 років…
Родинну наукову династію продовжив син Олександра – Максим Баженов. «Це копія чоловікового батька. Навіть коли син вперше його побачив, то сказав: «Дід Вася народився». А мій чоловік, взявши маля на руки, звернувся до нього: «Ну що, тато, тепер я твій дідусь». Нині Максиму двадцять. Знаєте, коли він бере в руки архівний документ, аж трясеться. З таким благоговінням, трепетом ставиться до історії, дуже допитливий. Вже вчиться на четвертому курсі історичного факультету. Це вже третє покоління нашої родини в Кам’янець-Подільському університеті. Зараз вибирає тему своєї дипломної роботи. Недосліджену, як колись робив його дідусь. Лев Васильович, обираючи собі тему дипломної роботи, з часом розширив її, і врешті з неї виросла кандидатська дисертація.
Синова дочка Софійка – дуже талановита художниця. В Хмельницькому обласному художньому музеї є її роботи. Андрійко дуже любив свого старшого брата, пишався ним. І вирішив також стати військовим. На відмінно навчається у військовому ліцеї. Часто бере участь у різноманітних конкурсах, олімпіадах. І знаєте, яка дисципліна йому найкраще дається, з якої виборює першість? Звісно – з історії. Навіть пише наукову роботу у Малій академії наук на тему турецького періоду в Кам’янці-Подільському. Він її всебічно досліджує, вивчає літературу з моєї бібліотеки.
Аліса, якій 13 років, – спортсменка. Займається тхеквондо, грає у футбол. Її тренер покладає на неї великі надії. Історію вона теж любить, але здебільшого слухати».
Коли в оселі бабусі збирається велика родина, всі спілкуються за інтересами. Але об’єднує всіх, звісно ж, історія. Наука, якою буквально дихає все довкола.
Стефанія Едуардівна передавала свої знання студентству до 2024 року. Нині вже на пенсії.
«У такому віці вже непристойно працювати, – жартує вона. Хоча в свої майже вісімдесят має дуже добру і гостру пам’ять. – Знаєте, я пам’ятаю всі свої курси, лекції. Дуже рідко користувалася шпаргалками. Все зберігала і тримаю в голові. Часто приходять за порадою діти, онуки. Користуються моєю бібліотекою, яку зібрала за всю свою наукову і викладацьку діяльність. Бібліотеку ж Лева Васильовича передала до Хмельницької обласної наукової бібліотеки, з якою він співпрацював.
Про родинну династію Баженових можна розповідати дуже багато. Настільки багатогранними і цікавими, насиченими науковими відкриттями і таємницями пошуків скарбів були і продовжують бути будні цих науковців, вчених-істориків, археологів, культурологів, літературознавців, музеєзнавців, туризмознавців, дослідників історії України, докторів історичних наук, професорів… Такий потужний ресурс заклали своїм нащадкам Стефанія Едуардівна та Лев Васильович Баженови.
