Це вже нині згуртовані жителі Нового села й Томашівки, що на Ярмолинеччині на Поділлі, професійно й відчеканено і добротні маскувальні сітки плетуть, і смачні каші швидкого приготування пакують, і мазі виготовляють, й окопні свічки заливають, і благодійні фестивалі-ярмарки організовують, і шкарпетки плетуть, й охоче невтомно збирають на фронт продукти тривалого зберігання й городину… Словом, докладають максимум зусиль, наближаючи таку потрібну й омріяну Перемогу. А тоді, з початком повномасштабного вторгнення, коли панували паніка, розпач, біль, хаос, незвіданість, вони не знали, що робити, втім дуже прагнули допомогти. Кипіла в жилах справжніх українців непідробна любов до України, бурлила палка ненависть до підступного сусіда.
«З першого дня великої війни усі жителі без зайвих роздумів долучилися до збору й відправки на передову необхідних продуктів, речей, – розповідає староста цих двох сіл Тетяна Каськова. – Ліпили, заморожували й передавали волонтерами вареники, млинці, голубці… Власники місцевої крамниці «Щедрик» для цього спеціальну морозильну камеру відвели. Готували обіди бійцям, які стояли на вмить облаштованих блокпостах, підсобляли з харчуванням у частини, що розташовувалися неподалік». Освоювали інтернетівські майстер-класи з плетіння сіток, ріжучи для них одяг, принесений з дому й придбаний на гуманітарці.
Вам також може сподобатися
У Томашівці «павучки» збиралися в старостаті. Так би мовити, каркасом цієї організації стали власне староста, завідуюча сільським клубом Євгенія Мігаль, завідуюча бібліотекою-філіалом Валентина Розгонюк, фельдшерка Руслана Чаплій. У Новому Селі небайдужих жителів в клубній установі для виготовлення маскувальних сіток зорганізували завклубом Надія Пушкіна та очільниця бібліотечної філії Надія Ляховська. До слова, коли не було де дістати основ для плетіння сіток, чоловік Надії Пушкіної Іван виготовляв їх власноруч. Ця родина, яка виховує трьох діток, і мазі цілющі з продуктів бджільництва й ароматичних олій виготовляє, й окопні свічки.
Пенсіонерка Валентина Павлюк-Куркуляк, у якої служать син і зять, не втомлюється плести Захисникам шкарпетки: цілий рік їх виготовляє, щоби взимку великими партіями передавати на фронт.
Місцевий аматорський колектив «Надвечір’я», попри солідний вік його учасників, щоразу потужними концертами, навіть на обласному рівні, збирають кошти Захисникам.
Бібліотекарі й завклубами проводять для школярів майстер-класи, де творять обереги бійцям, а також різноманітні вироби для благодійних ярмарків.
Уже більше року в Томашівському старостаті Тетяна Каськова, Євгенія Мігаль і Валентина Розгонюк виготовляють і порційно пакують на передову каші швидкого приготування. «Оскільки сухі супи й борщі виготовляють чимало небайдужих, та й, відверто кажучи, для цього потрібне використання сушарок, газу й подібне, ми взялися за каші, – констатує староста. – Рецепт віднайшли традиційно – в інтернеті. Спробували самі – дуже смачно. Більше пів тисячі порційних смачних пакетів уже припали до смаку бійцям. Щойно передали ще більше сотні виготовлених».
До складу каші входять вівсянка, сухе молоко, цукор, сухофрукти, горіхи. Крупою забезпечує місцевий магазин, решту – купують, зносять місцеві.
Десятки сіток, сплетених руками томашівців й новосельців, стали надійним сховком для наших техніки та солдатів. Нині ж продовжують їх виготовляти: місцеві підприємці закупили дві великі основи й рулон тканини. Уродженка Томашівки, хмельничанка Ірина Шамро, котра потужно волонтерить, шила захисникам розвантажувальні жилети, подушки, електричними ножицями порізала тканину на потрібні відрізки.
«У нас на всіх одна мета, одне бажання – Перемога, – констатує Тетяна Каськова. – Щоби повернулися бійці живими до рідних. Щоби у мирній квітучій країні зростали діти. Щоби не додавалося більше фото до Стели Пам’яті, яку облаштували у сквері імені Ярослава Костишена – уродженця Франківщини, який прийшов до нас, як мовиться, в зяті, полковника, що загинув в 2014-му, залишивши двох донечок-близнючок. На тій стелі вже 14 прізвищ. Направду, це непомірно страшна ціна. Майже у кожній нашій родині нині хтось боронить Україну. У мене служить чоловік, до академії сухопутних військ уже вступив старший, сімнадцятирічний син. У Руслани Чаплій чоловік воює з моменту АТО. У Валентини Розгонюк у вересні безвісти зник брат… І чи не в кожному дворі у молитвах чекають найрідніших. Тому ми не втомимся аж до Перемоги, щоб всі повернулись живі».
