Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем, спогадами й новим «я». Він розпочав військову службу у вересні 2022 року. Після обстрілу «Градами» на Донеччині чоловік майже втратив зір, не міг говорити та самостійно ходити. Розпочався складний шлях реабілітації. Йому досі складно розмовляти, та впоратися з проблемою воїну допомагає спів.
Олександр народився у Києві. З дитинства обожнював спорт, займався стрибками на батуті. Коли вступив до Національного університету фізичного виховання та спорту, полюбив тайський бокс, згодом — змішані єдиноборства, бої без правил. Ще чоловік почав викладати у школі для дітей, які навчаються за програмою інклюзивної освіти, працював моделлю у рекламах і масажистом. Шлях у Збройних силах України Олександр розпочав після повномасштабного вторгнення.
Вам також може сподобатися
«У мене є сестра, і на той час у неї було двоє маленьких дітей, – розповідає він. – Пам’ятаю її відеодзвінок: у київському метро, бомбардування, а вона грудьми годує п’ятимісячного сина. Я глянув і просто заплакав. У той момент зрозумів: мушу захистити свою родину. Ходив у ТЦК — чотири рази відмовляли. Потім через знайомих потрапив у спецпідрозділ, і вже за два дні був на Херсонщині. До того — жодного військового досвіду. Уже наступного ранку — мій перший бойовий вихід. На Херсонщині мені було спокійніше. Місцеві — просто душа. Бабусі приносили сир, топили лазню. Такі моменти гріють. На Донеччині ж справжнє пекло. Ми стояли за Богданівкою біля Бахмута. Там було важче. Але скажу так: краще ніде не воювати».
Спершу лікувався він у Харкові, а згодом повернувся до столиці, де продовжив реабілітацію. Завдяки лікарям, підтримці батьків, коханої та найліпшого друга чоловік почав ходити. Побороти заїкання допомагає спів, який порадила мама.
Реабілітація була важкою. На кілька місяців чоловік узагалі відмовився від неї. «Це стан, коли здається: досить. Спів допоміг. Лікар порадив протягувати голосні, потім — слова. Якось почув пісню, відгукнулася. Заспівав рядок — і відчув кайф. Зрозумів: треба далі. Так поступово розвинув у собі новий навик і почав постійно співати. Згодом це переросло у щось більше, і були навіть виступи з українськими зірками», – згадує він.
Відео зі своїми співами Захисник викладав у соціальні мережі. На одне з них натрапив виконавець Сергій Лазановський, який запропонував разом записати пісню. Спершу Олександр засумнівався, але врешті-решт таки згодився. Спочатку записали пісню «Чорна хмара» — про боротьбу за незалежність. Згодом зняли кліп на неї.
Досі є речі, які чоловік не може сприймати так, як до війни: «Можна сміятися, жартувати — але це захисна реакція. Бо насправді всередині все по-іншому. Мене досі тригерять ударні БпЛА. І ці дурні запитання типу: «Що з тобою?» — хочеться кричати. Якщо ти не мій друг, не лікар — навіщо? Я тоді просто віджартовуюсь. Бо якщо дам собі зайти в агресію — важко зупинитися».
Олександр мріє просто послухати тишу, поїхати у гори з собакою. Чотирилапого він підібрав на Херсонщині. Усім радить бути людьми: «Елементарно. Якщо бачиш, що людина кульгає, — пропусти. Якщо хтось важко дихає — не штовхайся. Це звичайна людяність. Ми всі — одна родина, і ворог у нас один. Не треба шукати винних серед своїх. Бути людиною — це особисте рішення кожного. Дуже хочу, щоб був закон про гучні вихлопи. Якщо ганяєш із ревінням — штраф пів вартості авто. Вдруге — продати машину і гроші — на ЗСУ. Бо коли мимо шпиталю пролітають такі тачки, а поранені вивертаються від болю — це ненормально. Ми у війні. Час бути свідомими».
